Пан Халявський
- Автор: Квитка-Основьяненко Григорий Федорович
- Год: 1966
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Борис Дмитрович Антоненко-Давидович
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Пан Халявський». Краткое содержание книги:
Та треба було покинути Петербург. А що я в ньому бачив і яким його запримітив? Опишу свою думку.
Санкт-Петербург місто велике, широке, просторе, велелюдне. Пишне, величезне, чудове, гарне — все те правда; та хитрощів у ньому куди не ступи; так уже там люди привчені. Наче й знайомиться, наче й приятелює з вами, а все воно для того, щоб від вас покористуватися. Я й сам робив так. Поки н знайшов свого Горба-Маявецького і був без грошей, то навмисне намагався знайти більше приятелів, щоб вони мене кликали з собою обідати та в театри водили. Обід той зовсім не обід, а так, аби гроші злупити. В театрах нема натури, а все, щоб гроші видурити: чорти не чорти, а переодягнені люди; наче вона королева, а дивись — вона жінка акторника. Усі акторниці зовсім не красуні, а так, підмальовані. До театру запрошують, прохаючи зробити честь своїм відвіданням, а грошенята все ж беруть. На них дивлячись, і багато господарів просять знайомих завітати попоїсти; от і нагодував, та потім як посадить за карти у гвинта грати, та як загвинтить, то й обід той з верхом назад у кишеню поверне. Прекрасна стать справді прекрасна, навіть буває і дуже красна від непомірного додавання собі краси, чи пак краски. Овсі не любовного складу, вони на чоловічу стать ніколи не дивляться люб'язно: се я на собі зазнав. Отаких баляндрасників, як отой, що мене в книжечці описав, є чимало тут: вони, буцімто щоб розважати інших, збувають свої книжечки, та се пусте! Вони за них гроші набувають, бо що б йому за охота була ніч і день мучити себе, видумуючи та пишучи те все. І все воно там отаке, геть-чисто все. Так ото такий він, Санкт-Петербург! Правда, такий він був за мене, а я в ньому був давно; може, тепер і змінився, як і все на світі міняється.
Та хоч би який він був, а я в ньому перебував — що формально й довів Лаврентієві Степановичу, нашому ж таки сусідові. Йому заманулося було заперечувати, казав, що, мовляв, я не був у столиці, а се, мовляв, я, наслухавшись від інших про Неву, про театри, про слона та інші дива, вигадую, ніби бачив сам. Ой, як напустився ж я на нього! Та як став йому доводити, — і все петербурзьким штилем, котрим у нас не можуть говорити, — що я саме бачив, що там за гроші, а що й без грошей: мости, будинки, фортеці, кораблі і все, все. Так йому й заціпило. Тож-бо то й воно!
Треба сказати правду, як мені важко було, приїхавши з Хорола. переучувати свій язик на петербурзький штиль і говорити все пишномовними словами, якими я описував вище життя моє в столиці: отак важко мені було переучуватися на низький штиль, повернувшись до Хорола. От з сього погляду Петербург невимовно гарний. Скільки в ньому людей, що говорять цілу годину безперестанку, та так добірно, та так пишно, що й не второпаєш предмету, про що він каже й що хоче сказати. Аж завидки беруть! А як отака голова та спише свої думки на папері, та склепає з того книжечку? Ах ти боже мій! Не розлучився б з нею, не випустив би з рук. Майстерність незвичайна! Ну просто чудово. Літери й слова російські, та, будь ласка, дошукайтесь толку? І не кажіть! Глибина премудрості, та й годі. Полюбивши сей метод, я повправлявся в ньому і досить-таки вдосконалився. Де треба, при нагоді, блиснути, то я і розведу свою філософію… Слухають голуб'ята мої провінціали, розпустять вуха і дивуються моєму розумові; а мені се і не коштує нічого: наговорив їм дурниць петербурзьким штилем — знай наших!
Поїхали ми з Іваном Опанасовичем назад; Кузьма сидів зо мною, й отут він мені розповів, який йому видався Петербург! Ото чудасія! Я вмирав од сміху. Він усе розумів навпаки й інакше, ніж я. Коли проїжджали через Тулу, я не забув його подражнити послужливим хазяїном; Кузьма сердився і всяко його лаяв.
Без усяких пригод відбули ми дорогу назад, бо Іван Опанасович усім порядкував, і щасливо приїхали в свій Хорол. Мій знаменитий батьківський берлин безжальний Горб-Маявецький проміняв на мотузяні посторонки, потрібні в дорозі. Позбувшись спокійного екіпажа, я всю дорогу трусився в проклятій халабуді і мусив був пролежати цілий тиждень, поки виправилося моє розтрушене єство й загоїлося побите в багатьох місцях.