Пан Халявський

Ще мусьє казав: «Повага до заслуг, чинів, достойності, а особливо до старості — безглузда нісенітниця, яку не слід навіть терпіти. Кожний повинен себе цінити над усе й дивитися на всіх, як на щось таке, що його можна тільки терпіти. А старі? фе! Вони не повинні вимагати ніякої до себе уваги. Адже вони старі: а що старе, те й непридатне до вжитку. Дурне правило у руських: поважати батьків є також нісенітниця. І що таке батьки? — ті ж самі старі!..»

Тут я запалювався; я не міг терпіти такого кривотлумачення; а що я не міг спинити мусьє гувернера, бо весь мій рід жадібно слухав його і повстав би проти мене, то я мовчки зривався, гукав свого папашу-пуделя і йшов з ним до своєї кімнати думати, тужити й повторювати вигук, яким і почав описувати моє життя:

— Ото лихо! Дивом дивуєшся, як то світ міняється!..