Казки народів світу

До того ж із зав’язаними очима все чисто бачиш! Недаремно взяв гроші наперед! Спасибі, що позбавив нас добрих десяти днів важкої праці!..

Дроворуби стали запрошувати Ледаря Ба погостювати в них.

Вже наступного ранку чутка про його дивовижну силу та спритність облетіла все село. Староста того села славився богатством і скупістю. На подвір’ї в нього стояло кілька сараїв, де лежало міцнюще залізне дерево. Отож староста звернувся до Ледаря Ба:

— Якщо ти порубаєш усі мої дрова за один день, я заплачу тобі десять золотих. Та якщо не встигнеш упоратися, нічого не одержиш. Якщо згоден, ходімо до мене.

Ледар Ба закинув на плече сокиру й пішов слідом за старостою. За ними потяглося мало не все село — всім цікаво було подивитись, як працюватиме прибулець.

— Умова в нас така,— сказав староста селянам.— Наймит повинен перерубати всі дрова за один день, і тоді господар платить йому десять золотих. А хто свою обіцянку не виконає, той платитиме штраф.

Скупий староста був певен, що Ледар Ба, хоч би як спритно працював, не нарубає таку купу дров,— і наперед радів, що матиме чимало нарубаних дров і не витратиться ні на гріш. Та коли він побачив, як легко встромляється сокира Ба у величезні стовбури й розколює їх з одного удару,— перелякався. А завваживши, як легко рухається Ба, змахуючи сокирою над головою, мовби це тонесенька тростинка,— злякався ще дужче.

Сонце тільки почало хилитися до заходу, а геть усі стовбури були порозколювані й порубані.

Селяни обступили Ледаря Ба й дивилися на нього, як на чародія, голосно висловлюючи свій захват.

Скупому старості довелося винести десять золотих і розплатитися з дивним дроворубом.

«Можна було б якось схитрувати, щоб не дати грошей, але не з цим,— скрушно подумав староста.— Цей з усією моєю сім’єю розправиться — йому це так легко, як пуголовка розчавити».

Староста примусив себе всміхнутися й похвалив Ледаря Ба:

— Ну й моцак із тебе! В цілому світі, мабуть, нема нікого дужчого.

І почав Ледар Ба ходити по селах. У повінь він тягав на линві човни проти течії. Якось він переніс величезну кам’яну брилу — її не могли навіть зворухнути сотні чоловік із важелями. Носив стовбури дерев, підняти які було не під силу й слонові. Одне слово, виконував будь-яку роботу і з допомогою своїх чарівних рук та ніг заробив купу грошей. Щодня Ледар Ба по саму зав’язку наїдався дорогими й рідкісними стравами.

Одного разу він тяг колоду — таку важелезну, що її навряд чи могли б нести двадцять чоловік. Побачив це старий корзинник та й каже:

— Сила в тебе є, ніде правди діти, але ти можеш виконувати лише важку грубу роботу. А спробуй-но взятися за якесь діло, що вимагає майстерності — отут і руки опустиш...

Щаслива нагода побитися об заклад сама йшла Ледареві Ба в руки. Чи ж міг він її пропустити?

— В плетінні корзин теж ніхто зі мною не зрівняється!— заявив він.

Дід страшенно розсердився на зухвальця і, хоч був дуже бідний, побився об заклад на цілий срібняк — усі свої гроші.