Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Биографии и мемуары » Невідоме Розстріляне Відродження
Невідоме Розстріляне Відродження - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Невідоме Розстріляне Відродження

Электронная книга - «Невідоме Розстріляне Відродження». Краткое содержание книги:

Голодомор – не єдина трагедія українського народу. Друга не менша трагедія – знищення мозку нації, адже коли знищується мозок нації, то це веде до її жахливого занепаду. У біографічних довідках про авторів, твори яких увійшли до антології «Невідоме Розстріляне Відродження», не подано причин арешту та кримінальних статей, за якими їх судили: всі вони однакові – якщо не УВО (Українська Військова Організація), яка «ставила своєю метою організацію контрреволюційних повстанських сил», то «активна контрреволюційна діяльність, спрямована на повалення Радянської влади і встановлення української буржуазно-демократичної республіки», а то й зовсім безглузді – замах на членів уряду, праця на іноземну контррозвідку і т. д. Більшість прізвищ цих письменників невідомі ширшому колу читачів і майже усі твори, які увійшли до цієї антології, публікуються вперше після загибелі їхніх авторів. На читача чекають цікаві відкриття. Повість Петра Голоти «Алькеґаль» дуже нагадує легендарний твір Венедикта Єрофєєва «Москва-Пєтушкі», де герой перебуває у постійному контакті з алкоголем, переживаючи різні пригоди. У повісті Сергія Жигалка «Нарцис і Геркулан» героями стали двоє чортів. Повість Бориса Тенети «Гармонія і свинушник» була свого часу засуджена як наклеп на совєтську дійсність і заборонена. Антисовєтським виявилося також оповідання Петра Ванченка «Оповідання про гніду кобилу», автор змушений був навіть каятися, що написав його. Читачеві цікаво буде також познайомитися з невідомими раніше поезіями Людмили Старицької-Черняхівської і рідного брата Василя Чумака – Миколи, фантастичним оповіданням Олекси Слісаренка та багатьма іншими творами, які не втратили своєї цінності й актуальності і в наш час.
1 ... 79 80 81 82 83 84 85 86 87 ... 406
Перейти на страницу:

– Спи, Орехто… Спи… Вставати рано, – прошепотіла тихо, а сама не знала, що сказати ще. – Спи… Ну…

Орехта надушив на живіт так, що боліло.

– Коли робитимеш?.. – спитав.

– Що коли?

– Щоб не було.

– Навіщо?.. – притулилася близько, шию Орехтину рукою обвила, голову до грудей притулила. – Пізно вже… Вже не можна… Кинь…

– Шпилькою або як-небудь. Сашка нагуляла он, з бантини стрибнула – і все. Оце понімаю.

Ганна тремтіла.

– Замовчи… То ж Сашка… Лучче…

Одсунулась од Орехти, але знову притулилась… Хай все… Хай цілує Орехта, тілько хай не говоре про це… Хай! Тягнула і ссала шию.

Незграбно ковтаючи сміх, навалився на Ганну і затулив щокою рота.

Потім Ганна лежала холодна, спітніла і перелякана. А Орехта сидів на краю ліжка і матюкався, що відсиріли сірники. Коли закурив, щось зрозумів, захіхікав зле, над Ганною нахилився.

– Що ж ти, сволоч… Обдурювать? Щоб завтра мені пуза не було. Слиш? Пуза, говорю, щоб не було завтра. От.

Ганна заплакала сама собі у темноті, а Орехта одвернувся, ліг зручніше боком, до жінки спиною, бухикнув роблено голосно і з головою вкутався у ліжника.

Ніч волохату і погрозливу Ганна не спала.

Надвечір, видоївши корову, мила водою холодною ноги Ганна. Вода холодна, кринична, аж тьохкає, коли хлюпнеш. Через те ще більше ноги холодні, червоні. Тіло було наче побите і трохи боліла голова. Лице жовте (ніч волохата). Коли підійшла Сашка, Ганна засоромилась, бо злякалася. Думала, що Орехта, а тому живота підібгала, меншим щоб був. У вічі Орехті не кидався б. А Сашка реготалася голосно як дурна і очима облапувала Ганнин стан.

Яка Ганна! І спутався ж Орехта! Смішно було і весело.

Орехта застав у Падзеґунів у клуні. У Падзеґунів машина. У Падзеґунів Сашка біля віялки. На обід ішли.

Застав одну у клуні і повалив на полову. Сашка ледве вирвалася, бо день, застукати могли, а Орехта лишився з носом. Цього Сашка вголос не сказала. Вона так просто зайшла. Скучила за Ганною та й подумала: «Дай зайду».

Подумала і забігла оце… Отак… У Ганни, мабуть, новини. Балакали недовго, але Сашка таки звела на Ганниного живота. Так розіперло її і так сміється він, живіт Ганнин, що не змовчиш.

І в Оришки таке. До акушерки сьогодні ходила, у город. Ще піде.

Коли і Ганна піде до тієї самої акушерки, то Сашка передасть Оришці, щоб зайшла. Разом веселіше.

Ганна слухала і запалилася. Зразу почула, що Орехта Сашку підіслав. Але крикнути так, щоб вигнати Сашку, не хватило сили. Під стукіт серця сказала:

– Іди, Сашко… Не треба. Не хочу я. Зла ти…

А сама сльози здержала. Солоні.

Сашка засміялася, але – нічого не сказала. Пішла – у вічі одна другій не глянули…

Ганна ж вбігла у хату і, сховавши голову у подушку, плакала довго, так, що трусилися плечі. Потім лежала, м’яка, із заплаканими очима, бліда.

Вечір блакитний. Цвіркун мантачкою дер об терпуг пісню, нудну таку, як вчора. Сама. Виходило все якось по-собачому. Орехта приходив з чубом спітнілим, рудим, бородою дротяною, куцою, сонцем засмаженою. Місив Ганну і нічого не казав.

Думала, що Орехта хлопця хоче мати так, як вона, до болю хоче, як іноді хочеться води в спеку, або живого завтрашнього дня. Тоді молилася. І як робила, і як спала. Коли тремтіла од Орехтових поцілунків, скандзюбившись, просила, зціпивши зуби так, що боліли очи. Кров’ю і серцем, розумом, всім:

«Хай буде!.. Хай буде цей раз дитина. Хай візьметься… Хай!»

Але потім, коли живіт почало випинати – Орехта зсупив брови. Брови зсупив Орехта і не дивився вдень на Ганну. Тільки вночі тягнув до себе. Але ж вночі не видко постаті…

Тоді почала затягувати живота рушником. Трохи тілько. Щоб не так видко. А вчора Орехта ткнув пужалном у живота і сказав:

– Щоб не було цього.

Сказав як відрубав. Коли так говорив Орехта – мусила коритися Ганна. Так само Орехта відрубував:

– Давай їсти! – Клала на стіл хліб. Так само Орехта відрубував: – Лежи… Тихо! – І мовчки лежала Ганна.

А вдень чужа Ганна. Орехта вдень чужий. Мовчки все. Сіра вдень Ганна. Що з Ганни вдень, коли ноги в кізяках і червоні. Заробиться, чорт – волосся розпатлане, піт на морді. Не вмиється.

Орехта йшов з комнезаму. Зупинився біля Сашкиної хати і патиком постукав об тин. Собака загавкав і кинувся до Орехти через тин. Викликає Сашка ходою. Коли йшла, ноги порівнював Сашчині та жінчині. Очима у вічі пильно.

1 ... 79 80 81 82 83 84 85 86 87 ... 406
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)