Небесний гість
- Автор: Беляев Александр Романович
- Год: 1963
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Л. Ф. Ляшко
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Небесний гість». Краткое содержание книги:
У збірку «Небесний гість» ввійшли саме такі незаслужено забуті твори О. Р. Бєляєва. Тут вміщено, зокрема, науково-фантастичну повість «Небесний гість» та кілька маловідомих науково-фантастичних оповідань, присвячених найрізноманітнішим науковим проблемам.
Усі ці твори О. Р. Бєляєва, безперечно, становлять інтерес для любителів фантастики та пригод.
«Не відмовляйтесь од польоту, дорогий Іване Івановичу, — писав він. — Адже тепер від Свердловська до острова Врангеля рукою подати: подорож на електроплані триватиме не більше 4–5 годин. Прилітайте обов'язково. Ваш приятель Яша готує для вас сюрприз. Він запевняє, що знайшов у тундрі череп маляти мамонта зовсім незвичайної форми, з рогами. Рогатий мамонт! Це ж всесвітня наукова сенсація! Як не просили ми Яшу показати нам череп рогатого мамонта, він і слухати не хотів: сказав, що приведе на місце знахідки першим Івана Івановича, і нікого більше…»
Можете собі уявити, як зацікавив мене цей «рогатий мамонт». Я сушив собі голову, намагаючись угадати, представника яких саме вимерлих тварин вважає Яша за «рогатого мамонта». Колись знаходили дуже багато мамонтових бивнів і кісток на півночі острова Врангеля. Окремі кістки і черепи, звичайно, могли ще зберегтися.
До речі, ви ще не знаєте, хто такий Яша. Яша — ескімос, уродженець острова. Там же закінчив середню школу. Студент-геолог, заочник. Бригадир мисливської бригади, якщо тільки можна назвати мисливством сучасні механізовані способи електролову та електрозабою птиці і морських тварин.
Словом, я вирішив летіти.
У той час тільки-но почала діяти перша повітряна лінія електропланів, мотори яких живилися електроенергією, що передавалася по повітрю без проводів. Лінія проходила на висоті двох тисяч метрів. Першу башту — антену такої висоти було встановлено поблизу Свердловська, другу — на горі Народній, що має висоту 1875 метрів. Наверху башт-антен укріплено одне проти одного параболічні дзеркала з гудрону та якихось інших речовин. За допомогою цих дзеркал короткі радіохвилі спрямовуються прямолінійними потоками. Це і є невидимий провід, по якому тече струм високої напруги. Третя башта на Новій Землі, четверта — на Землі Північній, п'ята — на Новосибірських островах і шоста — на острові Врангеля. Віддаль між баштами майже однакова, — близько тисячі кілометрів. І тільки між двома останніми трохи більша.
Одного непогожого вечора я і два геологи-доценти під'їхали до стартового аеродрому. Башта майже на три чверті була за хмарами. Величезний електроплан з широким тупим носом, де в спеціально зробленому тунелі містився потужний пропелер, стояв на рейках розгоночного кола, діаметр якого досягав три-чотири кілометри.
Вікон у вагоні літаючого поїзда не було видно. Кам'яні сходи аеропорту, заввишки чотири-п'ять метрів, вели до відчинених дверей вагона. Я налічив вісім дверей. У вагон заходили пасажири з портфелями, — в недалеку подорож чемоданів не беруть, а тривалих подорожей в наш час не буває. Крила електроплана здалися мені непомірно малими, ніби рудиментарні крильця на масивному жирному тілі птаха ківі. Пізніше я довідався, що крила електроплана розсувні: на землі вони складені, перед зльотом розсуваються на весь свій гігантський розмах, коли електроплан летить швидше, коротшають, а під час посадки машини знову розкриваються на всю широчінь.
Зайшовши в електроплан, ми зайняли купе на чотири місця, усілись в м'яких кріслах. Четвертим нашим супутником був похмурий на вигляд юнак. Він з напруженою увагою втупився в ручний екран телевізора, — очевидно, читав телегазету. Одначе незабаром юнак обережно, щоб не порвати тонкого сріблястого шнурочка, поклав екран у бокову кишеню алюмінізованого дорожнього костюма, усміхнувся до нас і заговорив. Виявилось, він дуже товариська людина.
Коли ми відчули, що літаючий поїзд рушив по розгоночному колу і почав набирати швидкість, наш супутник промовив:
— Хочете оглянути машинне відділення? Це цілком можливо. Справа в тому, що я один із будівників електроповітряної траси. Так би мовити, видимий шляховик невидимих електроповітряних шляхів. Увесь екіпаж мені знайомий. Ходімо!
І ми ввійшли за ним в просторе приміщення з великим овальним отвором угорі, прикритим товстим шаром прозорої, наче скло, пластмаси. Крізь цей отвір було видно електромотори і великий вал. Мене запевняли, що цей вал, який приводить у рух повітряний гвинт, може робити 25–30 тисяч обертів за хвилину. Шарики в підшипниках замінено тут струменем водню, спрямованим так, що вал зовсім не стикається із стінками підшипників, обертаючись фактично майже без тертя в газовому середовищі.