Небесний гість
- Автор: Беляев Александр Романович
- Год: 1963
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Л. Ф. Ляшко
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Небесний гість». Краткое содержание книги:
У збірку «Небесний гість» ввійшли саме такі незаслужено забуті твори О. Р. Бєляєва. Тут вміщено, зокрема, науково-фантастичну повість «Небесний гість» та кілька маловідомих науково-фантастичних оповідань, присвячених найрізноманітнішим науковим проблемам.
Усі ці твори О. Р. Бєляєва, безперечно, становлять інтерес для любителів фантастики та пригод.
Час минав. Зубов нетерпляче глянув на годинник. — Він уже повинен приземлитися в Хабаровську… Посиділи ще кілька хвилин в гнітючій мовчанці. Позаду почулося важке зітхання. То непомітно ввійшов старший майстер Бондаренко.
— Та викликайте ж Хабаровськ, — сказав він роздратовано, наче застудженим голосом. Його похмуре обличчя судорожно пересмикувалося.
Зубов хотів і боявся викликати Хабаровськ. Нарешті викликав.
«Не прилетів. Чекаємо з хвилини на хвилину», — почулася відповідь.
Старий майстер знову голосно зітхнув.
— Чекають!.. Не інакше як аварія. Треба повідомити на Алдан, щоб вислали на пошуки літаки.
Справді, більше нічого не лишалось.
Настав день — важкий день… Зубов і Барташевич перед цим уже не спали кілька днів, готуючи «3–1» до польоту. Тепер вони заточувалися від утоми, але про сон навіть не думали. Чекали вістей, якими б вони не були. Мучила невідомість. За кілька годин алданські товариші повідомили, що місце передбачуваного польоту обшукано скрізь в радіусі п'ятсот кілометрів, проте ніяких слідів не знайдено, і що багато хто з жителів чув цього ранку глухий громовий гул, який прокотився з заходу на схід.
На запитання Зубова з Камчатки повідомили, що і в них ввечері, близько шостої години було чутно «гул і грім», які пронеслися теж з заходу на схід.
Зубов і Барташевич з подивом глянули один на одного.
— Це він. Виходить, Шахов не загинув! — сказав Зубов, полегшено зітхнувши.
— І полетів далі, — в задумі додав Барташевич. — Але чому? Що з ним трапилося?
— Можливо, зіпсувалися апарати. Не міг зупинити дюз.
— Неймовірно! — заперечив Барташевич. — Усе перевірено, випробувано. І потім, не могли ж відразу зіпсуватися і реактивні двигуни, і гвинтова група, і радіо. — Барташевич помовчав і сказав крізь зуби: — А може…
Зубов глянув на похмуре обличчя Барташевича, яке відразу стало злим, і зрозумів його думку, його підозру: «Зрада Батьківщини…»
— Не може цього бути! — гаряче вигукнув Зубов. Барташевич грюкнув кулаком по столу.
— Ну, що ж тоді, що? Зубов тільки зітхнув.
Прибіг рудий радист. Очі в нього були червоні від утоми.
— Морська радіостанція на Гонолулу, — задихаючись, збуджено почав він, — приймала сигнали біди протягом трьох чи чотирьох годин з Берінгового моря.
— А чому ж ти не чув? — накинувся на радиста Барташевич.
— Я приймав Алдан, Хабаровськ, Сахалін.
— Це Шахов! — вигукнув Зубов. — Звичайно, в нього якась аварія. А ти казав! — додав Зубов, глянувши з докором на Барташевича.
— Я нічого не казав, — ніяково відповів той. — Я тільки подумав. А думки всякі — і непрошені в голову лізуть.
«Краще смерть з честю, ніж безчестя зради!» — подумав Зубов і сказав:
— Сигналів більше не було. Виходить, Шахов загинув у Берінговому морі біля берегів Північної Америки або ж на самому континенті.
Зубов і Барташевич схилили голови. Після гострих хвилювань настала реакція. Зубов ледве сидів на стільці. Барташевич, спершись руками на стіл, поклав русяву голову і сонно сказав:
— Треба послати радіограму на Аляску. В Америку. США.
Хтось поплескав його по плечу:
— Заснув, чи що? Читай! — Бондаренко поклав на стіл вечірній випуск «Уральського робітника».
Барташевич зітхнув, наче пробуджуючись од глибо кого сну, підвів голову, протер очі, почав читати і враз схвильовано і голосно заговорив:
— Він живий! Він ще живий! Летить! Звичайно, це знову він, Шахов! — і подав Зубову газету, в якій було надруковано телеграму ТАРС із Нью-Йорка про «таємничий болід».
— Шах королю! Загадали ми їм загадку та й собі теж, — додав він замислено і тріпнув чуприною, наче витрушуючи непрохані думки, що лізли в голову. Чи не задумав, бува, Шахов самовільно облетіти земну кулю?
— Шахов досить дисциплінований, щоб зробити такий хлопчачий вибрик, — знову заперечив Зубов. — І потім, навіщо в такому разі йому було посилати сигнали біди?
— А чому він замовк?
Зубов і Барташевич знову переглянулися. Коли б вони обидва не були настільки втомленими і стурбованими, то розсміялися б — такими кумедно очманілими були їхні обличчя.
4. Сліпий політ
Шахов, злітаючи з аеродрому, не мав сумніву, як і його друзі, в щасливому завершенні польоту. Пропелери тягли чудово. «3–1» швидко набирав висоту. На стелі тропосфери і навіть субстратосфери мотори завдяки компресорам працювали бездоганно, перекриваючи запроектовану стелю. Тільки піднявшись у стратосферу, вони почали «задихатися» від нестачі кисню і працювати з перебоями. Але це явище було нормальне і заздалегідь передбачене. Шахов вимкнув мотори і пустив у хід дюзи. Він полетів швидше за звук і вже не чув громового гуркоту вибухів. Лише з кожним прискоренням, з кожним новим кидком уперед відчував, як спинка крісла штовхає його в спину, як при цьому стискаються груди, стає важче дихати і паморочиться в голові — реакція кровообігу.