Тарзан та його звірі. Тарзанів син

Сержант із своїм загоном зустрів арабів за кількасот метрів від табору. Жако бачив, як він розмовляє з високим, вбраним у все біле чоловіком, — певне, ватажком. Потім сержант і араб поїхали біч-о-біч до табору. Жако чекав на них. Ті двоє під’їхали до нього й злізли з коней.

— Шейх Амор бен Хатур, — доповів сержант.

Капітан Жако дивився на новоприбулого. Він знав кожного арабського вождя в засязі кількасот кілометрів довкола. Цього чоловіка він досі ніколи не бачив. Той був високий, добре збудований, на вигляд мав років шістдесят, погляд примружений і ворожий. Капітанові його поява була не до вподоби.

— Ну? — виклично спитав він.

Араб зразу перейшов до справи.

— Ахмет бен Худін — син моєї сестри, — сказав він. — Якщо ти віддаси його мені, то я подбаю, щоб він більше не порушував французьких законів.

Жако похитав головою.

— Це неможливо, — відповів він. — Я повинен забрати його з собою. Його чесно і справедливо судитиме цивільний суд. Якщо його визнають безневинним, то виправдають.

— А якщо винним? — спитав араб.

— Він винен у численних убивствах. Якщо буде доведено, його провину бодай в одному з них, то його стратять.

Арабова лівиця була схована під білим бурнусом. Тепер він видобув з-під одягу велику торбину з цапиної шкіри, добре натоптану монетами. Розв’язавши торбину, він правою рукою дістав і показав на долоні вміст.

— Щире золото французького карбу.

За розмірами та формою торбини капітан Жако мігприпустити, що вона містить чималий скарб. Шейх Амор бен Хатур одну по одній пересипав блискучі монети знов у торбу. Затягнув зашморг на горловині. Увесь цей час він мовчав. Жако уважно дивився на нього. Вони були самі. Сержант, відколи привів гостя, трохи відійшов і тепер стояв спиною до. них. І шейх, пересипавши всі золоті монети знов у торбу, простяг її, туго напхану золотом, капітанові Жако.