Тарзан та його звірі. Тарзанів син
- Автор: Берроуз Эдгар Райс
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга - Богдан, Веселка
- ISBN: 966-692-891-4
- Переводчик: Олег Владимирович Покальчук
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Тарзан та його звірі. Тарзанів син». Краткое содержание книги:
Маленька Меріем майже не пам’ятала іншого життя, аніж те, в якому панувала уперта жорстокість шейха і Мабуну. У глибині дитячої свідомості, мов крізь туман, ледь-ледь проступали спогади про її любу, ніжну маму, але Меріем інколи здавалося, що то не спогад про справжнє життя, а сон, в якому втілилась її власна потреба ніжності й ласки, що їх вона щедро віддавала своїй любій Джіці. Важко уявити більш розпещену дитину, аніж Джіка. Її маленька мама аж ніяк не наслідувала прикладу батька й няньки, виховуючи Джіку з винятковою поблажливістю до дитини. Джіку вона цілувала тисячу разів на день. Подеколи, бавлячись, Джіка поводилась не найкраще, але маленька мама ніколи не карала її. Навпаки, вона пестила й пригортала дитину; бо ж їй самій так відчайдушно бракувало любові.
Зараз, коли вона щільно тулила Джіку до себе, її ридання поступово затихло, аж поки врешті вона змогла опанувати себе і вилити своє горе у смагляве вухо єдиної істоти, якій довіряла.
— Джіка любить Меріем, — шепотіла вона. — Але чому шейх, мій батько, не любить мене також? Хіба я поводжуся погано? Я намагаюсь бути доброю і не знаю, за що ж він б’є мене, і тому не знаю, що ж робити, аби не дратувати його. Ось і зараз він ударив мене дуже боляче, Джіко, але ж я нічого поганого не вчинила, сиділа собі перед наметом і шила тобі спідницю. Мабуть, це недобре, що я шила, бо ж він побив мене за це. Але чому це недобре, Джіко? О, моя люба! Я не знаю, я не знаю! Мені хочеться померти, Джіко! Учора мисливці принесли впольованого лева Ель-Адреа. Ель-Адреа був мертвий. Ніколи більше його велика кошлата голова і його могутні плечі не жахатимуть травоїдних тварин, коли ті вночі йтимуть на водопій. Ніколи більше його громове рикання не стрясатиме землю. Ель-Адреа мертвий. Мисливці лупцювали його тіло з усієї сили, коли принесли в селище, але йому було байдуже. Він не відчував цих ударів, бо був мертвий. Коли я помру, Джіко, я не відчуватиму штовханів Мабуну чи копняків шейха, мого батька. Тоді я буду щаслива! Ой, Джіко, як я хочу померти!
Якщо Джіка й хотіла якось утішити Меріем, то це їй не вдалося, бо раптом від селищних воріт почулися роздратовані крики. Меріем прислухалась. Як і кожній дитині в таких випадках, їй стало цікаво й закортіло побігти туди й подивитися, що ж діється. Селищні мешканці вже бігли в той бік, звідки чувся гамір. Але Меріем не насмілювалась і собі податися туди. Шейх, напевне, якщо помітить її там, знов матиме привід вибити. Отож Меріем лежала тихо й прислухалася.
Нарешті вона почула, що натовп посувається до намету шейха. Обережненько вона висунула голову з намету й озирнулась. Їй так хотілося довідатись, що сталося. Вона не могла стримати бажання дізнатися, що діється, бо селищне життя текло одноманітно, і Меріем прагнула хоч якоїсь розваги. Вона побачила двох незнайомців — двох білих людей. Їх було лише двоє, але коли вони наблизились, Меріем з їхньої розповіді мешканцям селища, які оточили їх, зрозуміла, що їх приїхав великий гурт і став табором неподалік звідси. Вони прийшли перебалакати з шейхом.
Старий араб зустрів їх біля входу до намету. Його очі недобре звузились, коли він вийшов до прибулих. Вони зупинились біля нього з привітанням. Білі прибульці сказали, що хотіли б купити слонової кістки. Шейх насупився. У нього немає слонової кістки.
Меріем здивувалась. Вона знала, що хатина поруч вщерть набита слоновою кісткою, аж до стелі. Меріем вистромила свою маленьку голівку трохи далі з намету, намагаючись роздивитись незнайомців краще. Яка ж біла була у них шкіра! Які світлі були їхні пишні бороди!
Раптом один із прибульців позирнув у її бік. Вона хотіла сховатись від його очей, але страх скував її, бо дівчинка боялась усіх чоловіків, отож він її побачив. Меріем помітила вираз надзвичайного здивування, який з’явився раптом на обличчі в білого. Шейх помітив це також і запитав, у чім справа.
— Я не маю слонової кістки, — повторив він. — Я не хочу торгувати. Забирайтесь звідси геть. Одразу ж.
Він ступив крок уперед із свого намету і майже підштовхнув незнайомців у напрямку селищних воріт. Прибульці завагались, і тоді шейх почав їм погрожувати. Для них було б самогубством опиратися, отож двоє білих повернулися і залишили селище, прямуючи до свого табору.
Шейх повернувся до свого намету, але не ввійшов до нього. Натомість він подався туди, де вкрай перелякана маленька Меріем лежала впритул до стіни з козинячої шкіри. Шейх зупинився і схопив її за руку. Роздратовано він підняв її на ноги, поволік до входу в намет і люто штовхнув усередину. Вступивши за нею, він вчепився за неї знову й почав немилосердно лупцювати.