Тарзан та його звірі. Тарзанів син

Поза каютою, — а довкола ніхто не здогадувався, що діється всередині, — хлопець поводився як цілком звичайний, здоровий, нормальний англієць. Він заприятелював із своїми однолітками з числа пасажирів, став улюбленцем корабельних офіцерів і здобув цілий гурт друзів серед матросів. Поводився він стримано й невимушено, виказуючи своєрідність і силу характеру, що захоплювало його нових друзів і викликало повагу.

Серед пасажирів був американець на ймення Кондон, відомий картяр і злодій, якого розшукувала поліція близько десятка міст Сполучених Штатів. Він звертав мало уваги на хлопця, поки випадково помітив у нього пачку банкнотів. Відтоді Кондон почав уважно стежити за молодим британцем. Без особливих труднощів він довідався, що хлопець подорожує в товаристві лише своєї недужої бабусі і що вони пливуть до невеличкого порту на західному узбережжі Африки, поблизу екватора; прізвище їхнє Біллінгс, і в селищі, куди вони їдуть, друзів у них немає. Хоч як намагався Кондон випитати, чого вони туди ідуть, хлопець уперто мовчав, а втім, картяр не дуже й наполягав, — усе, що було йому потрібно, він уже вивідав. Кілька разів Кондон пробував утягти хлопця в картярську гру; але жертва зовсім не цікавилася картами, а непривітні погляди інших пасажирів підказали американцеві, що треба пошукати інших шляхів, щоб перекласти хлопцеву готівку у власну кишеню.

Врешті одного дня корабель кинув якоря в затоці, берег якої поріс лісом, а десятків зо два бляшаних дахів, що негарною плямою вималювалися на тлі природи, засвідчували, що цивілізація дісталася й сюди. Довкола будинків були розкидані примітивні криті соломою хатини тубільців, які гарно виглядали серед мальовничої тропічної природи, на відміну від незграбних будівель білих поселенців.

Хлопець не дивився на селище, його погляд був прикутий не до рукотворного містечка, а до творіння Божого — джунглів. Легкий холодок пробіг у нього по спині, а потім він мимоволі згадав вираз любові в очах матері й суворе обличчя батька, в серці якого крилася любов, не менша за материнську. Хлопець завагався. Неподалік один з корабельних офіцерів голосно віддавав накази флотилії невеличких тубільних човників, які підпливали до пароплава, щоб перевантажити й перевезти товар на маленьку пристань.

— Коли звідси відходитиме наступний пароплав до Англії? — запитав хлопечь.

— «Емануель» завжди приходить сюди так само, як і ми, — відповів офіцер. — Я думаю, що він уже тут. — І з цими словами відійшов, роздратовано вигукуючи накази дикій юрмі, що збилася біля корабельного борту.

Пересадити хлопцеву бабусю з борту корабля в каное, яке чекало на неї, було справою нелегкою. Хлопець завжди був поруч, і коли вона врешті безпечно дісталася до човника, що мав довезти обох на берег, онук пригорнувся до бабусі, наче кошеня. Він був такий заклопотаний, що не помітив, як з його кишені випав і зник у морських хвилях невеликий згорток.