Примари Пустомитського болота
- Автор: Тибель Василь
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Примари Пустомитського болота». Краткое содержание книги:
Здається, сплановано все і планеті не минути катастрофи, але інколи долю людства змінюють діти. Чи зможуть двоє школярів уникнути смертельної загрози, яку несуть в собі жорстокі змовники? Чи вдасться Миколці і Васильку разом із товаришами змінити долю планети? А почалося все із розритої могили міфічного царя…
Автор — лауреат премії ім. Миколи Лукаша; дворазовий дипломант і лауреат Міжнародного літературного конкурсу «Коронація Слова» в номінації проза.
- Прокляття, двері не піддаються! Здається, заклинило. – він безрезультатно шарпав за непіддатливу ручку.
Розділ 37. Гралка-перекидалка
Поставивши свого дробовика біля комп’ютера, колишній помічник шерифа, встановив «Алмаз» в отвір посередині столу. Камінь активувався й яскраво засяяв. Під екранами замиготіли вогники, завертілися різнобарвні кульки. Монітори, всі як один, показали літаючий об’єкт, що наближався із сторони Місяця. Схожий на вогняну кулю, він уже увійшов у верхні шари атмосфери й невеличкою кометою, світився над Землею.
- По камінчика летите? Зараз, я вам дам камінчика, тюхтії нікчемні! Підсмалю вам крильця, а потім і з братками в підземеллі розберуся. - Пасічник завмер над кнопками.
В кутку кімнати клацнуло, там в стіні відкрилися двері. Але «чорний шеф» прикипів поглядом до монітора й нічого не помічав. На великому екрані з’явився приціл, який спіймав об’єкт, що наближався.
Із погано освітленого кутка біля ліфта, скрадаючись вийшло п’ятеро тіней. Миколка помітив той рух, він дивився на прибулих, але признати нікого не міг. Увесь цей дивний загін був одітий у сріблясту одежу. Серед всіх вирізнявся високий, з темною бородою. Миколка придивився. Стоп! Це ж той дивакуватий професор, що віддав їм камінця! Далі він впізнав Надійку й Мишка. З ними прокрадався ще якийсь невідомий, в прозорому шоломі, та на диво, у цього незнайомого Миколка помітив хвоста.
Василько підкрадався першим, він зразу ж взрів Миколку, та не виказав своєї радості, а лиш приклав пальця до вуст і подав знак. Хлопець, не бачив лиця чоловіка за комп’ютером, та з того, як вів себе Миколка, він зрозумів - що то недруг. Василько тихенько, навпочіпки підійшов і присів із заду, біля ніг бандита. Миколка второпав задум товариша. Так вони колись вдвох здолали дужого Грека, на лузі біля тітки Параски, коли той хотів побити хлопців. Миколка називав цей прийом гралка-перекидалка.
- Шефе, шефе, там, там пацани! – вигукнув зв’язаний Адмірал. Він помітив дітей і хотів попередити свого патрона.
- Замовкніть, я зайнятий! - Пасічник не відривався від прицілу, думаючи що горе-бандити знову просять щоб їх розв’язали. Ще мить і він вистрілить енергетичним променем, а тоді можна буде й тут навести лад.
Миколка, тим часом, переборюючи страх, вискочив з-за ящика й пригнувши голову налетів на Віктора-Шефа. Той уже встановив приціл і готовий був натиснути пускову кнопку, та лише викинув вперед руку, проте другою вспів вхопитися за зброю. Гримнув постріл, але куля влучила високо в стелю. «Чорний саламандр» перечепився через Василька і впав горілиць. Він гепнувся головою об кам’яну підлогу й на мить знепритомнів. Мишко і Надійка разом з Васильком кинулись на дебелого дядька. Та той враз звівся й вхопивши свого дробовика вистрілив у Мишка. Хлопець відлетів аж до стіни. Поте дробинки одна по одній повисипалися із сріблястого костюма, не зробивши на ньому навіть подряпини. Мишко тільки сильно забився. Але «чорний шеф» продовжував стріляти. Друга куля вдарила Професору в живіт, але результат був такий же. Бородач, тільки відступив і сів на підлогу, було враження, що його боляче вдарили - і все. Ій, не став чекати коли йому дістанеться наступна куля, а налетів на чорного саламандра, підстрибнув і, зробивши в повітрі сальто дзигою, вперіщив йому в лице хвостом. Пасічник-саламандр аж завернув шию, як від боксерського хука, втратив рівновагу, відлетів від пульта й випустив з рук дробовик.
- То ви вже й битися навчилися, – стріпнув він головою, зганяючи пелену з очей. - А ваш Цар був тюхтій.
- «Це тобі, за Царя, це тобі за професора, це за дітей»!... – слова і удари сипалися на голову Шефа один за другим. - Віт задкував, проте й не думав здаватися.
- Дурні саламандри, ви гадали, що створивши захисний костюм будете в безпеці, а про це ви й не здогадувалися? – Чорний саламандр, захистившись рукою від удару, нагнувся й дістав з халяви черевика, щось схоже на шарикову річку. Він клацнув – потужний промінь вирвався із незвичної зброї й вдарив Ієві в груди, ніби лезом розрізавши захисний костюм. Звірок пригнувся, та другий промінь зірвав із нього прозорий шолом.
- Тепер можеш подихати свіжим повітрям. Ги-ги-ги! – Чорний саламандр підійшов і штовхнув ногою сріблястого звірка, що корчився в судомах. Пасічник -Віт навів на пораненого свою страшну зброю, та побачивши, як той жадібно хапає ротом повітря передумав. – Що не подобається? А ти, думав тут мед, тепер дихай, затягуйся, це допомагає. Ги-ги-ги…