Обережно, тригери
- Автор: Гейман Нил Ричард
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-617-7489-25-1
- Переводчик: Максим Бакалов
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Обережно, тригери». Краткое содержание книги:
«Обережно, тригери!» торкається теми масок, за якими криється наше справжнє «я», щоб показати вразливі сторони людства і виявити, ким ми є насправді. Дивовижне поєднання історій про почвар і привидів, наукової фантастики і казок, магічного реалізму та поезії, що відкривають перед читачем царство вражень та емоцій.
Він зачинив двері.
— Маєш якісь пропозиції?
Емі спинилася біля підніжжя сходів у кімнаті керування та обвела поглядом блискучий мідний світ, скляний стовп, що виходив з консолі ТАРДІС, і двері.
— Дивовижна, правда? — мовив Доктор. — Мені ніколи не набридне дивитися на стареньку.
— Так, ото вже ця старенька, — підтакнула Емі. — Думаю, слід повернутися до початку часів, Докторе. І що раніше, то краще. Там вони нас не знайдуть і ми зможемо поміркувати, що робити далі.
Вона зазирала Докторові за плече, спостерігаючи за рухами його рук по консолі, так наче намагалася запам’ятати все, що він робив. ТАРДІС покинула 1984 рік.
— Початок часів? Чудова ідея, Емі Понд. Туди ми ще ніколи не літали. Та й навіть не могли літати. Тож добре, що у мене є ця штука.
Він підняв хвилясту штуку, а тоді причепив її до консолі ТАРДІС за допомогою затискачів-«крокодилів» і чогось подібного до шматка гумки.
— Ну ось, — мовив він гордо. — Глянь.
— Ага, — відказала Емі. — Рід нас не впіймав. Ми вибралися з пастки.
Двигуни ТАРДІС затріщали і вся кімната завібрувала.
— Що це за шум?
— Ми прямуємо до місця, не призначеного для ТАРДІС. У місце, куди я би не ризикнув летіти без хвилястої штуки, що надає нам прискорення і часову бульбашку. Причина шуму — двигуни. Вони ремствують, як стара машина на крутому підйомі. Це може зайняти ще кілька хвилин. Втім, тобі має там сподобатись. Початок часів — чудова пропозиція.
— Не сумніваюсь, що мені сподобається, — сказала Емі і всміхнулась. — Уявляю, як ти зрадів, вирвавшись із в’язниці, Докторе.
— Оце якраз кумедно, — зазначив Доктор. — От ти питаєш мене про втечу з в’язниці, з того будинку. І знаєш, якось дуже дивно, що мені вдалося втекти, лиш розібравши ручку звуковикруткою. А що, коли пасткою був не будинок? Що, коли Роду був потрібен не Володар Часу, якого вони б катували і зрештою вбили? Що, коли їм потрібно було щось значно важливіше? Наприклад, ТАРДІС?
— А з якого дива Роду могла знадобитися ТАРДІС? — запитала Емі.
Доктор поглянув на неї. Він дивився на Емі ясними очима, незатьмареними ненавистю чи ілюзією.
— Рід не може подорожувати далеко в часі. Принаймні просто так. А їхня робота йде повільно і забирає чимало сил. Рід має перенестися вперед і назад в часі п’ятнадцять мільйонів разів, тільки щоб заселити Лондон.
— А що, якби Рід мав у розпорядженні весь Час і Простір? Що якби вони повернулися на сам початок Всесвіту і звідти розпочали своє існування? Тоді вони могли б заселити все на світі. В усьому просторово-часовому континуумі не було б жодних інших розумних створінь, тільки Рід. Одна сутність заповнила б увесь Всесвіт, не залишивши місця для інших. Можеш таке собі уявити?
Емі облизала губи.
— Так, — відповіла вона. — Можу.
— Треба було б лише пробратися у ТАРДІС, керовану Володарем Часу, і Всесвіт став би вашим ігрищем.
— О так, — мовила Емі, яка тепер широко всміхалася. — Так і буде.
— Ми майже на місці, — сказав Доктор. — На початку часів. Будь ласка, скажи мені, що Емі в безпеці, де б вона не була.
— І чого б я таке казав? — запитав Рід у масці Емі Понд. — Це неправда.
VII
Емі чула, як Доктор збігав сходами. Його гукнув на диво знайомий голос, а тоді долинув звук, який сповнив її серце відчаєм: стихаюче «ворп-ворп», що видавала ТАРДІС при відльоті.
У цю мить двері відчинилися і вона вийшла в коридор на першому поверсі.
— Він втік без тебе, — мовив низький голос. — Як тобі почуватися покинутою?
— Доктор не покидає своїх друзів, — відповіла Емі створінню в пітьмі.
— Ще й як покидає. От тебе, наприклад, щойно покинув. Можеш чекати скільки завгодно — він не повернеться, — заявило створіння, виступивши з мороку в напівосвітлений коридор.
Воно виявилось величезним. У його подобі було щось людське, але й щось тваринне («Щось від вовка», — подумала Емі Понд, відступивши на крок, подалі від створіння). На ньому була маска, непереконлива дерев’яна маска, яка, здавалось, мала зображати злого собаку або, можливо, вовка.
— Він взяв з собою у політ на ТАРДІС декого, схожого на тебе. І вже за мить реальність буде переписана. Володарі Часу звели Рід до однієї самотньої істоти, відрізаної від решти Всесвіту. Отож, логічно, щоб саме Володар Часу повернув нам наше законне місце в природі: все навколо служитиме мені, буде мною або стане для мене поживою. Запитай мене, котрий зараз час, Емі Понд.