Обережно, тригери
- Автор: Гейман Нил Ричард
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-617-7489-25-1
- Переводчик: Максим Бакалов
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Обережно, тригери». Краткое содержание книги:
«Обережно, тригери!» торкається теми масок, за якими криється наше справжнє «я», щоб показати вразливі сторони людства і виявити, ким ми є насправді. Дивовижне поєднання історій про почвар і привидів, наукової фантастики і казок, магічного реалізму та поезії, що відкривають перед читачем царство вражень та емоцій.
Наступного дня, після того, як Герцогу спало на думку, що він став чудовиськом, проходило Свято дивовижного цвіту. На його честь люди вбиралися у квіти, які надходили до Палацу Герцога з усіх країв та світів. Саме в цей день всі мешканці Палацу Герцога, що простягався континентом, традиційно веселились і покидали свої турботи й смуток — всі, окрім Герцога.
— Як вас розрадити? — запитав з його плеча жук-інформатор, який повідомляв про примхи і бажання свого господаря силі-силенній світів. — Тільки скажіть, ваша світлосте, і імперії почнуть народжуватись й гинути, аби ви усміхнулись. Зірки погаснуть і засяють знову вам на втіху.
— Мабуть, мені потрібне серце, — відповів Герцог.
— Я накажу, щоб силу-силенну сердець негайно висмикнули, вирвали, видерли, вирізали, викраяли чи іншим способом дістали з грудей десяти тисяч досконалих представників людського роду, — заявив жук-інформатор. — Як ви бажаєте, щоб їх приготували? Кого слід повідомити: шеф-кухарів чи таксидермістів, хірургів чи скульпторів?
— Я хочу про щось піклуватись, — мовив Герцог. — Я хочу цінувати життя. Я хочу прокинутись.
Жук засюрчав і задзижчав на його плечі; він міг звернутися до мудрості десяти тисяч світів, та нічим не міг допомогти господарю, коли в того був такий настрій, а тому змовчав. Він передав свої переживання попередникам — старшим жукам і скарабеям, які тепер спали в пишно оздоблених коробочках у силі-силенній світів — і скарабеї, порадившись між собою, відчули жаль, бо на широких просторах часу таке вже траплялося раніше, і вони знали, що робити.
У хід пішов забутий ще з давніх часів маневр. Герцог виконував останній ритуал Свята дивовижного цвіту з відсутнім виразом на змарнілому обличчі, як людина, що побачила світ, яким він є, й ніскілечки його не цінувала, коли раптом на нього з квітки випурхнула маленька крилата істота.
— Ваша світлосте, — зашепотіла вона. — Ви потрібні моїй господині. Прошу вас. Ви — її єдина надія.
— Твоїй господині? — перепитав Герцог.
— Це істота з Потойбіччя, — просюрчав жук на його плечі. — Вона прийшла з країв, в яких не визнають Герцогового панування, із земель, які перебувають поза життям і смертю, між буттям і небуттям. Певно, вона зачаїлась в орхідеях, привезених з віддалених світів. Її слова — це пастка, западня. Я накажу, щоб її знищили.
— Ні, — мовив Герцог. — Не займай її.
Він зробив те, чого вже не робив багато років: погладив жука кістлявим білим пальцем. Його зелені очі почорніли, і сюрчання остаточно стихло.
Герцог взяв крихітну істоту в жменю і повернувся до своїх хоромів, а та розповідала йому про свою мудру й благородну Королеву, і про велетнів — красивих, проте водночас величезних, небезпечних і страшних, — які її полонили.
Слова істоти повернули Герцога у ті дні, коли хлопчина з зірок прийшов у цей Світ шукати свого щастя (бо в ті дні щастя було всюди — тільки бери й шукай); і, блукаючи спогадами, він виявив, що молодість була не так уже й давно, як здавалося. Його жук-інформатор мовчки лежав на плечі.
— Чому вона відправила тебе до мене? — запитав він у маленької істоти.
Але, виконавши своє завдання, істота більше не зронила й слова і за мить щезла так само моментально і безповоротно, як зірка, котру загасили за наказом Герцога.
Він зайшов у свої покої і поклав вимкненого жука-інформатора в скриньку біля ліжка. Тоді наказав слугам принести до кабінету довгий чорний футляр. Герцог власноруч відкрив його і одним дотиком увімкнув свого верховного радника. Радник набув подоби гадюки. Він обтрусився і, звиваючись, виповз на плечі Герцога, встромивши свій зміїний хвіст у нейронний роз’єм на потилиці.
Герцог розповів змієві про свої наміри.
— Це немудро, — сказав верховний радник, який керувався розумом і порадами всіх попередніх Герцогських радників, за мить обміркувавши прецедент.
— Я шукаю пригод, а не мудрості, — відказав Герцог.
На кутиках його вуст заграла тінь усмішки; слуги вже навіть не пам’ятали, коли востаннє бачили, як Герцог усміхався.
— Раз ви так затялися, беріть бойового коня, — сказав радник.
Це була слушна порада. Герцог вимкнув свого верховного радника і послав по ключ до стайні з бойовими кіньми. На ньому не грали вже тисячу років: струни ключа вкривав шар пилу.
Колись бойових коней було шість, по одному для кожного Володаря й Володарки Вечора. Вони були блискучі, красиві та нестримні, і коли Герцогу, на жаль, довелося припинити кар’єру всіх Правителів Вечора, він вирішив не знищувати їхніх бойових коней, а натомість тримати їх там, де вони не становили загрози для навколишніх світів.