Обережно, тригери

— Який?

— Втікати, — відповів Доктор і подзвонив у двері.

На мить запала тиша, а тоді двері відчинились і у них з’явилася дівчинка. Вона виглядала не старше одинадцяти років, а її волосся було зібране у кіски.

— Привіт, — промовила вона. — Мене звуть Поллі Браунінг. А вас?

— Поллі! — вигукнула Емі. — Твої батьки собі вже місця не знаходять через тебе!

— Я тільки зайшла, щоб забрати свій щоденник, — відказала дівчинка. — Він лежав під хиткою дошкою в моїй старій спальні.

— Тебе батьки весь день шукають! — сварилась Емі.

Її дивувало, чому Доктор не зронив ні слова.

Маленька дівчинка Поллі поглянула на свій наручний годинник.

— Дивина. Годинник показує, що я пробула тут всього лиш п’ять хвилин. Я прийшла сьогодні зранку, о десятій.

Емі бачила, що вже вечоріло. Вона запитала:

— Який зараз час?

Поллі звела задоволений погляд. Цього разу Емі здалося, що в обличчі дівчинки було щось дивне. Воно виглядало пласким. Майже, як маска…

— Час тобі завітати до мого будинку, — сказала дівчинка.

Емі кліпнула. Їй здалося, що вони з Доктором, не зрушившись, перемістилися в передпокій. Дівчинка стояла на сходах перед ними. Її обличчя було на рівні з їхніми.

— Що ти таке? — запитала Емі.

— Ми Рід, — відповіла дівчинка, яка тепер утратила свою подобу.

Її голос став нижчим, більш понурим і гортанним. Емі вона вбачалася як щось плазуюче і величезне, одягнене у паперову маску з грубо нашкрябаним на ній обличчям дівчинки. Емі не уявляла, як її вдалося переконати в тому, що це обличчя справжнє.

— Я чув про вас, — зазначив Доктор. — Мій народ вважав, що ви…

— Були мерзотою, — завершила плазуюча потвора в паперовій масці. — І суперечили всім законам часу. Вони відрізали нас від усього Всесвіту. Проте я втік, а отже, втекли ми. І ми готові почати все спочатку. Скоро ми придбаємо весь цей світ…

— Ви повертаєте гроші в обіг крізь час, — мовив Доктор. — Так ви зможете купити цілий світ, починаючи з цього будинку й міста…

— Докторе? Що відбувається? — запитала Емі. — Ти можеш пояснити хоч щось?

— Я можу пояснити все, — відповів Доктор. — Втім, краще б я не міг. Вони прийшли, щоб захопити Землю. Бо хочуть заселити всю планету.

— Е ні, Докторе, — заперечило величезне плазуюче створіння в паперовій масці. — Ти не розумієш. Не для того ми взялися за планету. Ми захопимо весь світ і дамо людям вимерти просто для того, щоб ти з’явився тут і зараз.

Доктор схопив Емі за руку і гукнув: «Біжи!» Він кинувся до входу — і опинився зверху сходів. Він крикнув: «Емі!», втім, відповіді не почув. Його обличчя щось торкнулося — це «щось» нагадувало вовну. Він змахнув її рукою.

Він побачив відчинені двері і попрямував до них.

— Привіт, — мовила особа в кімнаті жіночим голосом з придихом.

— Я така рада, що ти зміг прийти, Докторе.

Це була Маргарет Тетчер, прем’єр-міністр Великої Британії.