Зелений дім

[28], що пожирав червону змію, уамбіси заверещали, а Фусія: полохливі смердючі тхори, — і Лаліта: ти здурів, навколо суцільний ліс, як ми зможемо в ньому жити! — а він: думаєш, я ні про що заздалегідь не потурбувався? Я жив тут з Акіліно й знову тут буду жити, і розбагатію тут, побачиш, що все збудеться. Вони повернулись до урвища, Лаліта спустилася в човен, а Фусія й уамбіси знову подалися до лісу, і раптом над лупунами здійнявся стовп свинцевого диму, запахло паленим. Фусія й уамбіси вискочили з хащів, пострибали в човен: перепливши озеро, вони розбили табір на іншому березі, біля гирла протоки. І Фусія: коли вогонь ущухне, залишиться велика галявина, Лаліто, тільки б не пішов дощ, — а вона: тільки б не повіяв вітер, бо вогонь перекинеться сюди. Дощу не було, пожежа тривала біля двох днів, а вони й далі сиділи на тому місці біля гирла протоки, оточені важким, смердючим димом палаючих лупун і катауа[29], попелом, що кружляв у повітрі; сиділи й дивилися на сині язики полум’я, на снопи іскор, які з гучним сичанням падали в озеро, слухали, як тріщить острів, охоплений пожежею. І Фусія: вже готово, дияволи згоріли, — а Лаліта: не дратуй їх, вони в це вірять, — а він: та вони ж не розуміють мене і, крім того, бачиш, сміються, бо я раз і назавжди вилікував їх від страху перед лупунами. Вогонь розчищав острів, розганяючи тварин; з хмар диму вилітали зграї птахів, а на берег вибігали мавпи, які з вереском стрибали на гілля та стовбури дерев, що плавали у воді. Уамбіси заходили в воду, хапали одразу кількох і розбивали їм голови мачете, а Фусія: бачиш, Лаліто, який вони бенкет собі влаштовують, от і минула в них злість, — а Лаліта: я теж хочу їсти, хоча б і мавп’ячого м’яса, так зголодніла. Коли вони повернулися на острів, то побачили випалену галявину, однак над урвищем у багатьох місцях залишилася щільна стіна лісу. Почали розчищати місцину, цілий день кидали в озеро обгорілі стовбури, обвуглених птахів, змій, — і Фусія: скажи, що ти задоволена, — а вона: так, Фусіє, — і він: віриш у мене, — а вона: так. Утворився великий рівний майданчик, уамбіси звалили дерева, нарубали гілок, зв’язали їх ліанами, і Фусія: поглянь, Лаліто, це вже справжній дім, — а вона: не зовсім, проте ліпше, ніж ночувати в лісі. Наступного ранку, прокинувшись, вони побачили, як чорно-жовтий пакуар звивав гніздо навпроти хижки, його пера іскрилися між листям. І Фусія: маємо щастя, Лаліто, то добрий знак, це товариський птах, він прилетів, бо знає, що ми тут лишаємось.