Король у Жовтому

Уже за добу Селбі геть забув про Рю Баре. Протягом усього тижня він, не шкодуючи сил, працював у студії, тож суботнього вечора почувався настільки виснаженим, що вклався спати не повечерявши, і всю ніч йому снилися жахіття про річку жовтої вохри, в якій він тонув. Недільного ранку він мимохіть згадав про Рю Баре — і вже через десять секунд її побачив. То була квіткова крамниця на мармуровому мості. Вона придивлялася до горщика з фіалками. Квітникар вклав усю душу й серце у спробу продати їх, проте Рю Баре похитала головою, відмовляючись від покупки.

Невідомо, чи зупинився б там Селбі, аби поглянути на стопелюсткову троянду, якби йому не згадалась розмова з Кліфордом минулого вівторка. Цілком можливо, що в ньому розпалилась цікавість, бо дев’ятнадцятирічний парубок — це найдопитливіша двонога істота у світі після індика. З двадцятиріччя і до самої смерті він намагається боротися з цією вадою. Проте на захист Селбі варто визнати, що крамниця і справді була доволі приваблива. Загорнуті в папір квіти були прив’язані до парапету уздовж мармурового моста, ясніючи під безхмарним небом. Повітря було прозорим, сонце пряло тінисті мотузочки між стеблами рослин і світило у серця тисяч троянд. Весна була у розпалі. Зрошувальні візки розливали свіжість довкола бульвару, геть знахабнілі горобці весело цвірінькали, а сповнені надій рибалки пливли на своїх човниках за течією Сени, оминаючи мильну воду з міських пралень[145]. Вбрані у ніжну зелень каштани гуділи від роїв бджіл. Метелики тріпотіли своїми тендітними крильцями над квітками валеріани. У повітрі витав запах свіжої землі, у плескоті хвиль Сени вчувалося дзюрчання лісового струмка. Ластівки кружляли над водою, ледь не черкаючи крильми пришвартований річний баркас. Десь на підвіконні відчайдушно виспівувала ув’язнена в клітці пташка.

Селбі поглянув на стопелюсткову троянду, а потім подивився на небо. Щось у пісні ув’язненої в клітці пташки змусило його серце стрепенутися — чи то було небезпечно солодке повітря весни?

Спочатку він усвідомив, що зупинився. Потім з острахом зрозумів причину своєї зупинки і вирішив іти далі, але раптом передумав і поглянув на Рю Баре.

— Мадемуазель, ви тільки погляньте на цей чудовий горщик з чарівними фіалками, — вмовляв дівчину квітникар.

Рю Баре похитала головою. Квітникар усміхнувся. Вона напевно не хотіла фіалок. Дівчина вже придбала у нього багато горщиків з фіалками, купуючи по два-три кожної весни, і ніколи не відмовлялася від них. То чого ж їй зараз треба? Фіалки, очевидно, були лише приводом і розвідкою перед серйознішою покупкою. Квітникар потер руки і поглянув на неї.