Посланець

— Що саме?

— Ет! — не зміг вгамувати розлючення Анзор. — Знайшлися «добродії» і повідомили хворому, що всю його сім'ю!.. Старшина ледь не пішов услід…

— Так, — крекнув генерал. — Неуважні ми ще буваємо до людей. Ганебно неуважні!.. Однак щодо Вороніної — це ваше припущення чи точно встановлений факт?

— Факт, товаришу генерал. Коли Вороніна виписувала його із госпіталю, вона в «супроводилівці» власноручно записала: «Рана загоїлася. За тиждень можна виписати до частини». А це було три тижні тому. Отже…

— Отже, з цим ясно, — зупинив його Роговцев і звернувся до Іриніна: — Чи є певність, що на аеродром приїде саме Вороніна?

Підполковник відповів підкреслено лаконічно:

— Забезпечено!

— Навіть так… Де люди?

— Всі вже в зборі, тут — у нас. Повеземо на аеродром у критій машині.

— Льотчика попереджено?

— Ні. Про всяк випадок. Наказ одержить перед самісіньким вильотом. Маршрут нескладний — Тбілісі.

— Служба радіоперехоплення?

— Уже вийшла в ефір.

— Пеленгатори?

— Уже на зазначених планом місцях. Усе зроблено як слід, Матвію Івановичу.

— Ну, коли так… Починаймо! І щоб все було за системою Станіславського.

— Ми й Немировича-Данченка не забудемо, товаришу генерал! — запевнив Тамбуліді.

— Ой Анзоре, не кажи «гоп», поки не перескочиш…

… Коли Роговцев прибув на аеродром, там ішли останні приготування. Вже хурчав на малих обертах літак, біля якого вишикувалася розвідгрупа, що, відповідно споряджена, горбилася під вантажем і парашутами. Різкий, крижаний вітер пік обличчя, мов гострим залізом. Гостієв сутулився, втягнувши в плечі голову, щулився під величезною гірською папахою. Роговцев привітався з усіма, побажав традиційного ні пуху ні пера. Льотчик кивнув з кабіни, і чекіст-інструктор, що супроводжував розвід-групу, наказав:

— Заходьте!

Іринін кожному на прощання потиснув руку, обійняв за плечі. Дунаєв, Лукомський і Гостієв зникли в літаку. Останнім увійшов інструктор. Зачинив за собою двері. Від літака прибрали трап. Потужно заревіли мотори, і повітряна машина зрушила з місця. Нараз зупинилася. Розчахнулися вузькі дверцята, і з літака залунав схвильований голос інструктора:

— Трап! Хутко давайте трап!

Обслуга кинулася до трапа, Роговцев, Іринін і Тамбуліді — до літака.

— Що скоїлося?

— У Гостієва щось із серцем!

Тамбуліді скочив до літака. Гостієв простягся на підлозі, в очах його застиг непідробний біль, а коли Анзор нахилився до нього, прошепотів, ніби виправдовувався:

— Мені насправді погано, товаришу майор.

— Бачу, кацо… Я зараз! Негайно викличу лікаря.

Він стрибнув, не скориставшись трапом, з літака і доповів:

— Товаришу генерал, негайно потрібен лікар!

— Що?! — гримнув генерал. — Ви зриваєте операцію! Викликайте запасного радиста і лікаря.

Анзор бігцем подався на КП.