Прокляті
- Автор: Паланик Чак
- Серия: Мэдисон Спенсер #1
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5746-4
- Переводчик: Антоніна О. Івахненко
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Прокляті». Краткое содержание книги:
— А я — велика принцеса Саломея, що вимагала вбити Іоанна Хрестителя, яку покарали тим, що кинули до диких собак, які розірвали її на шматки.
Леонард заперечує:
— Тобі цього хотілося б.
— Гаразд, — погоджується Бабетта. — Насправді, я фрейліна Марії Антуанетти, і я покінчила з життям, щоб не потрапити на гільйотину в 1792 році…
Паттерсон перериває її:
— Брехуха.
Леонард додає:
— І Клеопатрою ти теж не була.
— О'кей, — каже Бабетта. — Значить, то була іспанська інквізиція… гадаю. Чого ви регочете, то було так давно, що я вже й не пам'ятаю.
За звичаєм, на Гелловін померлі мають вештатися землею не просто так, а у своєму справжньому вигляді. Таким чином, Леонард знову стає прадавнім ботаном. Паттерсон — качком бронзового віку. Бабетта — замордованою відьмою чи ким вона там була. Той факт, що дехто з моїх нових друзів мертвий вже кілька століть чи навіть тисячоліть, примушує сприймати момент, коли ми сидимо разом, шиємо та поліруємо, як дуже крихкий, і визначений наперед, і дорогоцінний.
— Та пішло воно все, — заявляє Емілі. Вона явно шиє вишукану спідницю з тюлю та прикрашає її дорогоцінним камінням, яке вона забрала у коматозних чи божевільних душ. — Я не збираюся гасати на Землі у костюмі дурної канадки, що померла від СНІДу. Я буду казковою принцесою.
В глибині душі я боюся навіть думати про те, щоб ходити серед живих. Через те, що це мій перший Гелловін після кончини, я здригаюся, уявляючи, скільки Брудних Похітливців блукатиме містом, почепивши на шию петлю із презервативів «Хелло Кітті», зробивши собі макіяж у синіх тонах задушеної, являючи собою дешеву пародію на мій трагічний кінець. Ходячи землею ті кілька годин, чи не зустрічатиму я постійно брутальних гульвіс, які сміятимуться з мене? Як і Емілі, я хочу вдягнутися як стандартний вигаданий персонаж: джин, чи янгол, чи привид. Інший можливий варіант — повернути на Землю мої жахливі армії та примусити їх носити мене всюди у золотому портшезі, поки ми полюватимемо на моїх ворогів, цих міс Гарячих Хвойд, і залякуватимемо їх. Я могла б узяти із собою Тигра і видавати себе за відьму, що подорожує разом із близьким другом.
Мабуть, відчувши мій поганий настрій, Леонард питає:
— Ти як?
У відповідь я просто знизую плечима. Не покращує мені настрій і згадка про те, як я збрехала батькам по телефону.
Єдине, що робить Пекло таким жахливо пекельним, нагадую я собі, це те, що ми сподіваємось, ніби існування тут має бути райським.
— Мабуть, це тебе підбадьорить, — промовляє незнайомий голос. Я і не помітила, як до нашої компанії приєднався Стрілець; костюма на ньому немає, але у нього є товста тека для документів. Тримаючи теку в одній руці, другою він підхоплює одну сторінку, відділяє її від інших і дістає. Підіймаючи її так, щоб усі бачили, Стрілець питає: — Хто сказав, що життя одне?
На цьому клаптику паперу стоїть штамп. На ньому великими червоними літерами зазначено: «ДОЗВОЛИТИ».
Розділ тридцять п'ятий
«Ти тут, Сатано? Це я, Медісон. Пробач, але я маю повернутися на хвильку до минулого.
Смішно… я прошу пробачення у Диявола».
Той аркуш паперу, який Стрілець підняв над головою, — то моя апеляція. Ля-ля-ля, бланк перегляду справи, який Бабетта подала від мого імені у відповідь на результати мого поліграфічного тесту на спасіння. Можливо, мою душу і справді визнали невинною, і Вищі Сили таким чином виправляють свою помилку. Але я більше схиляюсь до іншого варіанту: що справа в політиці і в тому, що моя політична сила — померлі новобранці, яких я завербувала на Землі, та армії, які я зібрала, — являє собою таку загрозу, що демони згодні звільнити мене, коли це є умовою збереження їхньої спільної влади. До чого все це веде… я більше не маю неодмінно залишатися в Пеклі. Я навіть не повинна неодмінно залишатися мертвою.
Я можу повернутися на Землю, жити з батьками і прожити те життя, яке мені буде відпущене. Я зможу дізнатися із власного досвіду, що таке менструація, зможу народжувати дітей та їсти авокадо.
От тільки я пообіцяла батькам, що ми завжди будемо разом. Так, звичайно, я повідомила їм, що ми будемо в Раю, із Буддою, із Мартіном Лютером Кінґом-молодшим, із Тедом Кеннеді, і куритимемо гашиш чи ще щось таке… але ж я тільки намагалася приглушити їхній біль. Якщо бути дуже чесною, я повела себе вельми благородно. Насправді, я просто хотіла, щоб вони не плакали.
Ні, я не така вже наївна, я розумію, як мало шансів у моїх батьків потрапити до Раю. Саме через це, розмовляючи телефоном, я примусила батька пообіцяти натискати клаксон принаймні сто разів на день. Я вмовила маму заприсягтися, що вона постійно вживатиме слово «чорт» і завжди викидатиме сигаретні недопалки на вулиці. Враховуючи вже присутні записи в їхньому досьє, така поведінка стовідсотково гарантуватиме їм прокляття. Навічно, але в Пеклі — це все ж таки навічно, і врешті-решт, ми залишатимемося разом, у тісному сімейному колі.