Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
Вигнанці - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Вигнанці

Электронная книга - «Вигнанці». Краткое содержание книги:

Майже невідомий у нас історико-пригодницький роман «Вигнанці» переносить читача у світ пригод кінця XVII століття — епоху короля Людовіка XIV і оповідає про боротьбу Англії і Франції за колоніальне панування в Північній Америці.
Книга розрахована на широке коло читачів.
1 ... 78 79 80 81 82 83 84 85 86 ... 127
Перейти на страницу:

— Ідіть сюди, ви, двоє! — скомандував він. — Сержант стійте тут біля фалрена. Киньте вірьовку вгору, її можна прив'язати до цього стояка. Не дрімайте там унизу і будьте готові відкрити вогонь! Ви підете зі мною, капрал Лемуан. Хто капітан цього корабля?

— Я, містер, — смиренно відповів Ефраїм Саведж.

— У вас є тут троє гугенотів?

— Еге! А вони гугеноти? Я бачив, що їм таки дуже хотілося виїхати, та коли вони заплатили за проїзд, яке мені діло до їхньої віри. Старик, його дочка і молодий чоловік ваших років, у якійсь лівреї.

— В мундирі, містер. В мундирі королівської гвардії. Це ті самі, яких я шукаю.

— Ви хочете забрати їх?

— Неодмінно.

— Бідні люди! Шкода мені їх!

— Мені самому шкода, але ж коли дано наказ, нічого не вдієш.

: — Цілком справедливо. Ну старик спить на своїй койці. Дівчина внизу в каюті; а той спить у трюмі, куди нам довелося примістити його, бо немає більше місця.

— Спить, кажете? То нам найкраще застукати їх зненацька.

— А ви не побоїтесь зробити це самі? Правда, він неозброєний, але хлопець рослий. Чи не гукнути вам з човна чоловік із двадцять?

Офіцер і сам думав про це, але зауваження капітана вдарило його по самолюбству.

— Ходімо зо мною, капрал, — сказав він. — Ви кажете, треба спуститися цією драбиною?

— Так, тут, а потім прямо. Він лежить між двома паками сукна.

Ефраїм Саведж глянув угору, і усмішка пересмикнула кутики його суворого рота. Тепер вітер свистів у снастях, й мачтові штанги гули, як струни арфи. Амос Грін стояв у недбалій позі поруч французького сержанта коло кінця вірьовчаної драбини, а шкіпер Томлінсон — біля борту, тримаючи в руках відро з водою і обмінюючись словами на поганій французькій мові з командою човна, що була внизу.

Офіцер помалу спустився драбиною в трюм; капрал пішов за ним, і груди його були уже врівні з палубою, коли офіцер зійшов униз. Може, щось у виразі обличчя Ефраїма Саведжа вразило молодого офіцера або, може, на нього вплинула навколишня темрява, тільки підозріння несподівано промайнуло в його голові.

— Назад, капрал! — крикнув він. — Мені здається, вам краще лишитися на палубі!

— А мені здається, що краще в трюмі, друже мій! — вигукнув пуританин, який з жесту офіцера зрозумів його слова. Влучивши підошвою чобота в груди капралові, він штовхнув його так, що той полетів разом з драбиною вниз на офіцера. Капітан свиснув — і в ту ж мить люк зачинився, і його швидко закріпили з обох боків залізними болтами.

На цей шум обернувся сержант, але Амос Грін, який підстерігав цей рух, обхопив солдата руками і викинув за. борт у море. В одну мить перерубали вірьовку, що з'єднувала їх з човном, передня рея з рипом зайняла своє попереднє положення, а вилита з відра солона водна облила гарматника, разом з каронадою, погасила гніт і підмочила порох. Град куль засвистів у повітрі, застукотів по обшивці, але корабель уже гойдався на коротких хвилях, і цілити в. нього було неможливо, а гарматник, розгубившись, мов божевільний, порався коло підмоченого ґнота й заряду. Човен затримався, а бригантина летіла на всіх парусах. Бах! — розітнувся, нарешті, постріл каронади, і п'ять маленьких дірочок у гроті показали, що заряд влучив занадто високо. Другий постріл не лишив ніяких слідів, а при третьому корабель був уже поза досяжністю гармати. Через півгодини замість гонфлерського вартового човна було видно тільки темну пляму на обрії з золотою іскрою на одному кінці. Низькі береги дедалі більше розступались, синя смуга води спереду ширилася, дим, який здіймався над Тавром, здавався невеликою хмаркою на північному горизонті, а капітан Ефраїм Саведж походжав по палубі корабля з звичайним суворим виразом обличчя, проте в його сірих очах блискали глузливі вогники.

— Тепер наш корабель на певній путі, — спокійно сказав він, — і в нас не влучить звідси й грудочка грязюки, аж поки дістанемось до трьох: бостонських горбів. Останнім часом ти пив надто багато французького вина, Амос. Ходімо лиш вип'ємо справжнього бостонського пива.

Розділ XXV

ЧОВЕН МЕРТВИХ

Два дні «Золотий жезл» простояв поблизу мису Ла-Хаг, маючи перед собою бретонський берег, який простягся вздовж усього південного обрію. На морі стояв штиль. Але на третій ранок здійнявся великий вітер, і корабель почав швидко віддалятися від землі, поки вона не перетворилась, нарешті, в неясну смугу, що злилася з хмарами. На просторі океану, почуваючи на щоках дихання вітру, а на губах смак солоних бризок, утікачі могли б забути всі свої нещастя і повірити, що вже назавжди звільнилися від запопадливості людей, строге благочестя яких завдало країні більше шкоди, ніж якась легковажність і злоба. Але тривога повзла за ними слідком.

1 ... 78 79 80 81 82 83 84 85 86 ... 127
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)