Вигнанці

Але один з ірокезів вирішив, перше ніж тікати, скінчити надумане. Вламандський Метис вважав за краще мститись, ніж бути в безпеці! Кинувшись до Онеги, він розрубав їй голову томагавком, а потім з бойовим покликом, розмахуючи скривавленою сокирою, кинувся до вігвама полонених, які ще й досі стояли навколішках. Де Катіна помітив Метиса, і злісна радість блиснула в очах його. Він скочив з колін, щоб зустріти ворога, і, коли Метис наблизився, він схопив з землі пістолет і пустив йому в обличчя обидва заряди. Ще мить, і канадці підбігли до халупи по трупах ворогів, які корчилися в передсмертних судоргах; полонені відчули гарячі потиски дружніх рук рятівників і, побачивши усміхнені знайомі обличчя Амоса Гріна, Саведжа й дю Лю, зрозуміли, що, нарешті, настав для них бажаний спокій.

Отак утікачі скінчили свою подорож. Зиму вони спокійно прожили у форті Сен-Луі, а влітку, коли ірокези перенесли воєнні дії на верхів'я річки Святого Лаврентія, мандрівники вирушили в англійські провінції, спустившись річкою Гудзоном до Нью-Йорка, де їх чекав гостинний прийом сім'ї Амоса Гріна. Дружба між Амосом і де Катіна так зміцніла, завдяки спільним спогадам пережитих небезпек, що вони стали компаньйонами в торгівлі хутрами, і ім'я француза було так само відоме в горах Мона та на схилах Аллеганів, як колись у салонах і в коридорах Версаля. Згодом де Катіна збудував собі будинок на острові Стейтені, де оселилась безліч його одновірців, і віддавав більшу частину своїх прибутків на допомогу незаможним братам гугенотам. Амос Грін одружився з голландською дівчиною з Шенектеді. Адель так заприязнилася з нею, що цей шлюб іще більше зміцнив ту любов, що зв'язувала їх родини. Капітан Ефраїм Саведж щасливо повернувся в свій улюблений Бостон і здійснив заповідну мрію, збудувавши гарненький будиночок на горбі в північній частині міста, звідки йому було видно кораблі і на річці, і в затоці. Тут він жив, поважаний городянами, які вибрали його членом міської ради. Вони призначили його командиром чудесного корабля, коли сер Вільям Фіне напав на Квебек і переконався, що неможливо вигнати старого де Фронтанка з його лігва. Так, серед загальної пошани, старий моряк прожив багато років, і в наступному столітті його старечі очі могли вже побачити зростаючу велич рідної країни.