Ежені Гранде. Селяни
- Автор: де Бальзак Оноре
- Серия: Вершини світового письменства #38
- Год: 1981
- Язык: украинский
- Год: «Дніпро»
- Переводчик: Елеонора Ржевуцька
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Ежені Гранде. Селяни». Краткое содержание книги:
Зважаючи на демократичне запаморочення, яке охопило стількох близькозорих письменників, варто заді/матись, чи не настав час змалювати нарешті того селянина, що унеможливив застосування законів, перетворивши власність у щось існуюче і воднораз неіснуюче? Ви побачите, як ця невтомна землерийка, цей гризун дробить і шматує землю, ділить її на клапті І ріже арпан на сотню дрібних латок, і як до цієї учти його безперервно заохочує буржуазія, що робить з нього водночас і свого помічника, і свою здобич. Цей антисуспільний елемент, створений революцією, колись проковтне буржуазію, як буржуазія пожерла дворянство. Здіймаючись завдяки власній мізерності над законом, цей Робесп'єр з однією головою і двадцятьма мільйонами рук невпинно провадить свою роботу; зачаївшись по всіх сільських громадах, він орудує в муніципальних радах і спирається у всіх кантонах Франції на зброю національного гвардійця, вручену йому 1830 року, коли забули, що Наполеон волів зазнати лихої долі, ніж озброїти маси.
Якщо я протягом восьми років сто разів кидав писати цю книжку, найзначнішу з усіх задуманих мною, і сто разів знову брався за неї, то всі мої друзі, і ви в тому числі, зрозуміли, що моя відвага могла похитнутися перед кількома труднощами і безліччю подробиць, вплетених цю подвійно жахливу і криваву драму. Але до причин, котрі надали мені відваги, що межує з зухвалістю, додайте ще й моє прагнення завершити працю, мета якої — довести вам мою палку і незмінну вдячність за віддану любов, що була для мене великою втіхою в горі.
ДЕ БАЛЬЗАК
Частина перша
Як земля в кого, то й війна в нього.
I. Замок
«Панові Натану
«Еги, 6 серпня 1823 р.
Дорогий Натан, тебе, хто своїми фантазіями навіює солодкі сновидіння публіці, я хочу примусити снити дійсністю. Ти мені скажеш, чи зможе колись наш теперішній час відписати подібні мрії в спадщину Натанам і Блонде 1923 року! Ти виміряєш відстань між нами і тією порою, коли Флоріни XVIII століття, прокинувшись, знаходили в купчому акті замок, подібний до Егів.
Дорогий мій, коли ти одержиш мого листа вранці, чи побачиш ти із свого ліжка, приблизно за п'ятдесят льє від Парижа, там, де починається Бургундія, на широкому королівському шляху два невеличкі павільйони з червоної цегли, зв'язані або роз'єднані пофарбованим на зелене шлагбаумом?.. Саме сюди поштова карета доставила твого друга.
Обабіч від павільйонів закручується живопліт, звідки вибивається ожина, наче волосинки на потилиці. То там, то тут зухвало стирчать деревні пагони. Гарні квіти по схилах рову купають своє коріння у зеленій нетечі. Праворуч і ліворуч цей живопліт зливається з двома узліссями, і подвійну улоговину, яку він огороджує, безперечно відвойовано викорчовуванням.
Від цих відлюдних і вкритих порохом павільйонів починається розкішна алея вікових в'язів, широкі вершки яких нахиляються один до одного й створюють довге величне склепіння. Трава росте на алеї; на ній ледве помітно подвійні вибоїни, накреслені колесами екіпажів. Вік в'язів, ширина двох бічних алей для пішоходів, шановна зовнішність павільйонів, бурий колір кам'яної огорожі,— все вказує на околиці замку, мало не королівського.
Перед тим, як під'їхати до цього шлагбауму, з вершка пагорбка, який ми, французи, досить пихато звемо горою, і під яким розташоване село Конші, на останній зупинці — я побачив довгасту долину Егів, в кінці якої широкий шлях повертав просто на супрефектуру Віль-о-Фе, де владарює племінник нашого приятеля де-Люпо. Неосяжні ліси, розкинуті на обрії по широкому горбі, омиваному річкою, панують над цією розкішною долиною, обрамованою вдалині горами маленької Швейцарії, що зветься Морваном. Ці густі ліси належать Егам, маркізові де-Ронкеролю і графові де-Суланжу, замки, парки й села яких, — коли дивитися на них здалека і з вишини, — надають правдоподібності фантастичним пейзажам Брегеля Оксамитового[33].
33
Брегель, Ян (1570–1625) — фламандський живописець, що дістав прізвисько «оксамитового» за м'якість колориту.