Спостерігаючи за англійцями
- Автор: Фокс Кейт
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-562-9
- Переводчик: Марта Госовська
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Спостерігаючи за англійцями». Краткое содержание книги:
Відома дослідниця Кейт Фокс створила дивовижно точний і напрочуд дотепний портрет англійського суспільства. Вона дослідила англійський національний характер під антропологічним мікроскопом і показала читачам дивну та чарівну культуру, що керується цілими кодексами негласних норм та поведінкових кодів. Правила розмов про погоду чи секс, споживання їжі чи флірт, чим відрізняється «іронічний садовий гном» від звичайного, закони облаштування оселі, видимі та невидимі класові індикатори, особливості славнозвісного англійського гумору — усе це та багато іншого про звички англійців, їхні примхи, виверти та дивацтва у ґрунтовній та веселій книжці Кейт Фокс.
Та правда в тому, що на вибір автомобіля, як і на все решта в Англії, впливає класовість. Якщо ви взялися за дослідження або ж просто вродилися страшенно цікавськими, ви б змогли хитрощами виманити в англійців зізнання — хоч і непряме — які класові упередження продиктували вибір тієї чи іншої марки авто. Для цього навіть не треба випитувати, який автомобіль вони мають чи про який — мріють. Можна просто спитати, які марки їм не до вподоби і які б вони нізащо не купили. Досить лиш згадати про «Форд Мондео»[46] як середній клас — верхівка і середина — одразу ж почне крутити носом і сипати жартиками про страхових агентів і «дядька з Есекса». Інакше кажучи, їм це авто асоціюється з дном середнього класу. «Хлопець на Мондео» — так інакомовно називають соціальний прошарок низів середнього класу.
Верхівка середнього класу іноді занадто ввічливі — або бояться здатися снобами, — і так зразу й не скажеш, що гордуєш «Фордом Мондео». Та придивіться уважніше до обличчя — чи, бува, при згадці «Мондео» там не майне швидкоплинна тінь чи гримаса огиди. В колі панів та у верхівці середнього класу (тій забезпеченій) реакція, скоріш за все, буде спокійнішою, м’якшою, навіть злегка поблажливо-сміхотливою[47]. Аристократії взагалі буде невтямки, до чого ви ведете. Як я зауважила, тест «Мондео» — це дуже гарний індикатор класової зацикленості: чим більше презирства і огиди до «Мондео», тим більше пече власне місце на соціальній драбині. І питання тут не в ціні. Ті Мондеоненависники з верхівки середнього класу можуть мати значно дешевші авта, аніж висміяний «Форд». До речі, майже так само кпинять із «Воксоли» та інших шедеврів британського автопрому[48]. Висміювач «Мондео» може мати дешевеньке, простеньке і вщерть позбавлене не те що розкоші, а й комфорту авто, але воно обов’язково імпортне, в ідеалі — з континентальної Європи (японські авта не у фаворі, хоч і трохи кращі за «Форд» та «Воксол»). Єдиним винятком з дискримінації британських авт є «Міні» та великі, повнопривідні «позашляховики» на кшталт «Ленд Роверів» та «Рендж Роверів». Ті, хто вважають себе вищими на щабель чи два за хлопців на «Мондео», часто їздять за кермом маленьких дешевих секонд-хендівських хетчбеків, як от «Пежо», «Рено», «Фольксваген» та «Фіат». І навіть як повз них промчить «Мондео» — більший, швидший і комфортніший — вони все одно зухвало хмикнуть.
Пани з верхів середнього класу, — ті, що склали тест на «Мондео» і лише осміхнулись кутиком уст на припущення, буцімто вони за кермом «Форда» — все ж можуть мати приховані класові переживання через «Мерседеси». Після проби на «Мондео» спробуйте сказати таке: «О, чекайте, чекайте… А ви, думається мені, їздите за кермом великого “Мерседеса”!» Якщо об’єкт дослідження знітився або образився, щось роздратовано бубонить у відповідь, вичавлює із себе сміх, приперчує уїдливим коментарем про «забаганки багатіїв» та «багатеньких бізнесменів» — то ви влучили просто в ціль класових упереджень. Отже, ваш піддослідний якось доп’явся до «інтелігенції», «професіоналів», касти землевласників і тепер чимдуж пнеться, щоб вирізнитися від «бізнесменів» середнього класу, до яких, більше ніж напевно, має стосунок. От побачите, що його батько (чи дідусь — класові упередження передаються з покоління у покоління) був petit-bourgeois середнього штибу і мав свою справу — може, успішну крамничку чи салон з продажу автомобілів, а може, був кмітливим комівояжером. Він вивчив дітей у престижній приватній школі, де вони взяли за манеру зневажати petit-bourgeois бізнесменів середнього класу.
Англійці вам скажуть, що вже давно нема ніякої джейн-остінської стигматизації тих, хто «в торгівлі». Вони помиляються. Не лише жменька аристократів та дрібні землевласники вернуть носа від світу комерції. Адвокати, лікарі, службовці та офіцери вищого рангу, тобто представники «поважних» професій верхівки середнього класу, не менш чванливі. Та особливо зневажливі «балакуни» з верхівки середнього класу — вони мають «гарне місце» у медіа, мистецтві, науці, видавничому бізнесі, у благодійних організаціях, аналітиці та ін. Майже ніхто з них не водить «Мерседес». І майже всі вони вважають, що мати «Мерседес» — це, як мінімум, недостойно. Та лише ті з них, хто почуваються не у своїй тарілці, конфузяться і метушаться, якщо ви наважитесь приміряти до них такий вульгарний транспортний засіб торгашів.