Ми проти вас
- Автор: Бакман Фредрик
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книголав
- ISBN: 978-617-7820-65-8
- Переводчик: Софія Волковецька
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Ми проти вас». Краткое содержание книги:
Увага! Книга містить ненормативну лексику.
— А ти що тут робиш, старий приблудо, це ж уже сорок років минуло, відколи ти востаннє з’являвся біля моїх дверей! Мав охоту погрішити собі серед ночі! Як тоді дістав відкоша, так і зараз дістанеш! — шипить Рамона до Суне й застібає халат.
Старий чоловік так голосно регоче, аж лякає цуценя, яке крутиться біля його ніг.
— Рамоно, мені потрібна добра порада. Або дві.
Рамона впускає його до пабу і наливає собачаті миску води. Вихлебтавши всю воду, воно починає гризти інтер’єр.
— Ну? — буркає Рамона.
— Я хочу, щоб ти поговорила з Теему Рінніусом, заради мене, — пояснює Суне.
Якби про це попросив хтось інший, Рамона вдала б із себе дурну, перепитавши: «Що за Теему?». Але зараз перед нею Суне. Цей дядько ціле життя присвятив проблемним хлопчакам, які мали талант до хокею, а Рамона своє життя присвятила тим, кому цього таланту бракувало.
— Поговорила про що?
— Про клуб.
— Я думала, ти пішов з посади тренера. Яке тобі діло до клубу?
— Мене тримають там заради однієї панянки. Писана краля.
Рамона заходиться таким реготом, аж відкашлює сигаретний дим десятирічної давнини. Але потім говорить серйозно:
— Ходять чутки, Суне. У газетах пишуть про «нового спонсора» і «таємні зустрічі», на яких присутній спортивний директор. Теему і його хлопці нервуються. Це їхній клуб.
— Це не лише їхній клуб, — виправляє Суне.
От трикляте місто, думає собі Суне, марно намагатися догодити цим людям. Якщо клуб збанкрутує, усе лайно полетить у Петера, а якщо Петер фінансово врятує ситуацію, його однаково закидають лайном. Рамона ставить на барну стійку три склянки віскі. Одну для Суне, а дві — собі.
— Що думаєш про нову тренерку? Вона заходить сюди час від часу, їсть картоплю, — каже Рамона.
— Цаккель? Навіть не знаю. Ненормальна дівка. Здається, їй цілком насрати на думку Петера Андерссона…
— Це добрий початок, — гмикає Рамона.
— …але я підозрюю, що Теему і його хлопці не в захваті від того, що тренером виявилася жінка, — завважує Суне.
Рамона пирхає.
— Вони люблять свій клуб. Ти сам це знаєш. Але хлопці мають побоювання, що її сюди поставили для піар-перевороту. Вони не хочуть, щоб із них робили посміховисько, і не хочуть домішувати до хокею цілу купу політичних мотивів.
Суне закочує очі.
— «Мотиви»? Так це тепер називається? То дівкам уже не можна спати з тими, з ким хочеться?
— Агій! Та ж НІХТО не ставиться до лесбійок із більшим розумінням, ніж я! Якби хто питав, скажу, що думаю: вони витягнули свій щасливий білет! Про чоловіків нема що й розважати, їх можна хіба прогнати геть.
— Тоді в чому проблема з Цаккель?
— Проблема в тому, що хлопці вважають, начебто нею керують і Петер Андерссон, і спонсори, і політики, а вони не хочуть знову мати тренера, схожого на…
Рамона затнулася. Але Суне продовжує:
— Схожого на мене? Слабака?
Йому відомо, що про нього говорять. Що за останні роки він дозволив спонсорам і політикам заволодіти клубом і пустити його на дно, навіть не виступивши проти цього. Люди мають рацію: Суне постарів, він занадто втомлений для боротьби. Він сподівався, що самого хокею буде достатньо, аби втримати правильний курс клубу — як економічно, так і морально, — але помилився щодо обох припущень.
— Я не хотіла тебе образити, — бурмоче Рамона.
— Ет, вони правду кажуть. Якби ж я міг дати цьому місту більше причин для радості. Але Цаккель — не я.
— Що ти маєш на увазі?
— Вона з тих, хто перемагає.
— Ти прийшов сюди, щоб я дала тобі пораду? Хлопцям потрібні докази.
Суне зітхає.
— Тоді передай вітання Теему і скажи, щоб його молодший брат, після того як вийде зі стаціонару, одразу приїхав до льодової арени.
Після цього Рамона втрачає самовладання. Усе стає дедалі складнішим.
Петер пізно повертається додому. Міра сидить за кухонним столом перед ноутбуком, вона рано поїхала з роботи, щоб приготувати дітям вечерю, зайнятися пранням і прибиранням. Тепер Міра знову взялася за роботу, але її шефи цього не бачать; загалом, якщо порівняти з робочими годинами її колег, вона працює більше часу, але однаково її почнуть називати «та, хто завжди раніше йде додому». Бути матір’ю — те саме, що й осушувати фундамент будинку або перекривати дах: на це йде багато часу, поту і грошей, а коли роботу завершено, все виглядає точнісінько так, як було на початку. За виконання таких завдань відомим не станеш. А от відпрацювати додаткову годину в офісі — це ніби повісити красиву картину або нову лампу яку всі помітять.