Ми проти вас

— Бабі точно інсульт вдарив у голову…

Можливо, Цаккель уміє читати по губах, дідько її зна, бо вона просто відповідає:

— Здається, тут забагато балачок про «бабів». Зроблю припущення: ви боїтеся, що станете грати, як баби, якщо вас тренує одна з них.

Гравці скоцюрблюються. Хтось досі блює у відро. Цаккель демонстративно вистрілює в поперечину воріт, аж дзенькає метал, і тверда кулька з фарбою вибухає жовтою плямою.

— Якось я тренувала дівчачу команду. Вони погано приймали подачі перед ворітьми і не хотіли підставляти себе під шайбу, тому що боялися болю. І я сказала їм роздягнутися, спробувати доїхати від центральної лінії до воріт і торкнутися до поперечини, а в цей час я мала стріляти в них із пейнтбольного автомату. За кожен такий проїзд до воріт я пообіцяла поставити їм одне холодне пиво. Знаєте, що вони мені сказали?

Усі мовчать, тож Цаккель відповідає сама:

— Вони сказали «та пішла ти». Але ж то були якісь там… баби. А ви що скажете?

Чоловіки на льоду витріщають очі, але Цаккель просто чекає. Минає хвилина. Хтось уже нервово хихикає, але Цаккель так і стоїть собі з автоматом у руках.

— Ви… жартуєте? — врешті запитує хтось.

— Та ні. Мені казали, що з почуттям гумору в мене зовсім… погано, — повідомляє Цаккель.

І тоді один хокеїст кидає шолом на лід, стягує з себе майку й захист, оголюючи торс.

— Достатньо чи треба показати вам ще й хер? — цікавиться Беньї.

— Достатньо, — відповідає Цаккель і вистрілює. Кулька зі свистом пролітає біля самісінької шиї Беньї.

Інші гравці пригинаються, але Беньї не затримується ні на мить — він уже рвонув до воріт. За першим разом, коли він дістається до поперечини, Цаккель два рази влучає в нього, за другим і третім вона встигає вистріляти в нього вдвічі більше куль. Продавець казав, що автомат випускає кульки зі швидкістю дев’яносто метрів на секунду, тож Цаккель отримала суворі рекомендації «стріляти лише по тих, хто має захисний костюм, і хоча б із десятиметрової відстані». У Беньї гола шкіра, один раз Цаккель влучає йому в спину, і він аж смикається від болю, коли по лопатці стікає фарба.

Старші гравці просто спостерігають, спершу вони наче не вірять власним очам, але за якийсь час їх розбирає захват. Нарешті хтось вигукує цифру, ніхто вже й не пригадує — «вісім» чи «дев’ять», — а тоді вся команда починає скандувати рахунок. Щойно Беньї торкається до перекладини, вони аж ревуть, рахуючи, скільки пляшок пива виграв Беньї. ЧОТИРНАДЦЯТЬ. П’ЯТНАДЦЯТЬ. ШІСТНАДЦЯТЬ. Цаккель перезаряджає автомат, Беньї рушає — жодна нормальна людина не стане так поводитись! У тому й річ. Цаккель не потрібен нормальний капітан команди.

Стріляючи по Беньї, один раз вона влучає йому в ключицю і бачить у його очах усе, на що він здатний. «З ним я будь-кого можу перемогти», — вирішує про себе Цаккель. Беньї ніяк не припиняє забіги, а вона стріляє доти, доки він не заробляє на цілий ящик пива. Винагороду Цаккель забирає з лави запасних. Віддаючи Беньї пиво, вона каже: