Зелена миля
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: FLC
- Переводчик: Елена Любенко
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Зелена миля». Краткое содержание книги:
— Спаси і сохрани, — прошепотів Брутал. Очі в нього загрожували от-от вивалитися на підлогу.
— Що? — гарикнув на нього Гаррі. — Що таке?
— Хвіст! Ви не бачите? Хвіст!
Хвіст Містера Джинґлза більше не гойдався майже зупиненим маятником — він жваво метлявся з боку в бік, як у кота, що хоче вполювати пташку. А потім з укриття долонь Джона Коффі долинув чудово знайомий нам усім писк.
І ще раз Коффі здавлено проклекотів позивом до блювання й повернув голову, наче хотів сплюнути харкотиння. Та натомість випустив у повітря хмару чорної комашні (я думаю, що то були комахи, інші те саме сказали, але до сьогодні цілковитої певності в цьому я не маю) з рота й ніздрів. Рій закружляв навколо нього й ненадовго затемнив його риси так, що вони зникли з очей.
— Господи, що це таке? — занадто різким голосом перелякано спитав Дін.
— Нічого страшного, — почув я власні слова. — Без паніки, все нормально, ще кілька секунд, і вони зникнуть.
Як і тоді, коли Коффі зцілив мене від уретриту, «комахи» побілішали та розчинилися в повітрі.
— Свята срака, — прошепотів Гаррі.
— Поле? — непевним голосом промовив Брутал. — Поле?
Обличчя Коффі знову стало звичайним — як у людини, яка успішно викашляла шматок м’яса, яким була вдавилася. Він нахилився, опустив складені ківшиками долоні до підлоги, зазирнув крізь пальці й розгорнув їх. А зсередини вибіг Містер Джинґлз, цілий і неушкоджений, ні тобі викривленого хребта, ні тобі жодного горбика на шкурці. Біля дверей камери Коффі він на хвильку затримався, та й побіг через Зелену милю на протилежний бік, до камери Делакруа. А я помітив, що на вусах у нього й досі поблискують бісерини крові.
Делакруа підхопив його. Він сміявся і плакав одночасно, відкрито й не соромлячись укривав мишеня смачними поцілунками. Дін, Гаррі та Брутал дивилися на це диво з мовчазним зачудуванням. Тоді Брутал виступив уперед і простягнув крізь ґрати розмальовану котушку. Делакруа помітив її не одразу — надто вже поглинений був Містером Джинґлзом. Наче батько, чий син ледь не втопився, але його вчасно витягли з води. Брутал постукав його котушкою по плечі. Делакруа подивився, побачив її, узяв і знову перемкнувся на Містера Джинґлза — погладжував його шубку й пожирав очима, наче хотів невпинно переконувати свої органи чуття в тому, що так, мишеня живе, мишеня ціле, здорове й неушкоджене.
— Кинь її, — сказав Брутал. — Хочу глянути, як він бігає.
— Начальнику Говелл, він усе добре, він усе добре, дякувати Бог…
— Кинь її, — повторив Брутал. — Слухай, що я кажу, Деле.
Делакруа нахилився з помітною неохотою, явно не бажаючи випускати Містера Джинґлза з рук, бо для цього було ще зарано. А тоді дуже обережно кинув котушку. Вона покотилася через камеру, повз коробку з-під сигар «Корона», і досягла стіни. Містер Джинґлз побіг за нею, та не зовсім із тією швидкістю, яку розвивав раніше. Він трохи припадав на ліву лапу, і саме це вразило мене найсильніше. Бо свідчило про реальність усього, що відбулося. Те легке накульгування.
Однак до котушки він добувся, добіг цілком нормально, і попхав носом назад до Делакруа з усім своїм колишнім запалом. Я розвернувся до Джона Коффі. Той стояв біля дверей камери й усміхався. Усмішка була втомлена, і назвати її щасливою в мене б язик не повернувся. Але зникла вже та разюча нагальність, яку я бачив на його обличчі, коли він благав дати йому мишу, і не було вже болю й жаху від того, що він мовби задихався. То знову був наш Джон Коффі, з його не-зовсім-присутнім виразом обличчя й дивними очима, що задивлялися кудись у далечінь.
— Ти поміг, — сказав я. — Правда, здорованю?
— Так, — відповів Коффі. Усмішка трохи поширшала, і на мить чи дві справді стала щасливою. — Я поміг. Я поміг Деловій мишці. Я поміг… — він замовк, неспроможний згадати ім’я.
— Містерові Джинґлзу, — підказав Дін. Він сторожко дивився на Джона сповненими подиву очима, немовби чекав, що Коффі зараз займеться полум’ям чи повільно злетить під стелю.
— Так, — сказав Коффі. — Містер Джинґлз. Він циркова миша. Буде жить у сльодяному склі.
— Ще б пак, саме так, — підтвердив Дін, котрий долучився до нашого споглядання Джона Коффі. За нашими спинами Делакруа влігся на ліжко, посадовивши Містера Джинґлза собі на груди. Дел сюсюкав з ним, наспівував йому якусь французьку пісню, що лунала як колискова.