Зелена миля
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: FLC
- Переводчик: Елена Любенко
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Зелена миля». Краткое содержание книги:
Я писав швидко, бо формат вимагав писати швидко. Частково в цьому був кайф, але таке писання могло породити купу анахронізмів. Наглядачі та в’язні слухають по радіо в блоці Е «Алею Аллена», але я сумніваюся, що Фред Аллен вів цю програму 1932 року. Те саме стосується Кея Кайзера та його «Коледжу музичної освіти». Я не виправдовуюся, але часом видається, що історію, яка щойно зникла за обрієм, набагато важче досліджувати, ніж Середні віки чи часи хрестових походів. Мені вдалося визначити, що Брутал справді міг назвати мишу на Милі Пароплавом Віллі (діснеївський мультик на той час існував уже чотири роки), але є в мене скрадлива підозра, що порнографічна книжечка-комікс про Попая і Олів Ойл — це справжній артефакт тієї епохи. Можливо, я трохи наведу лад у цьому всьому, коли і якщо вирішу видати «Зелену милю» окремою книжкою… а може, й залишу ці ляпи. Зрештою, хіба сам великий Шекспір у п’єсі «Юлій Цезар» не допустив анахронізму у вигляді дзиґаря, що б’є, задовго до того, як винайшли механічні годинники?
Якщо видавати «Зелену милю» окремим томом, то виникнуть свої труднощі, це я вже зрозумів. Частково тому, що книжку не можна публікувати в такому вигляді, як вона виходила — порційно. Оскільки за взірець мені правив Чарльз Діккенс, я розпитав у кількох людей, як Діккенс давав собі раду з проблемою поновлення сюжету попередніх епізодів у пам’яті читачів. Я очікував чогось на зразок стислого переказу змісту, як ті синопсиси, що передували кожному випуску моїх улюблених романів у частинах від «Сетедей Івнінг Пост», але виявилося, що Діккенс діяв більш витончено: вбудовував синопсис у свою оповідь.
Доки я роздумував, як мені це зробити, дружина не раз повторила (вона не те щоб пиляє, а просто іноді доволі безжально обстоює деякі думки), що я так і не закінчив історію Містера Джинґлза, циркової миші. Я подумав, що вона має рацію, і потроху зрозумів, що, зробивши Містера Джинґлза таємницею Пола Еджкомба в похилому віці, я зможу створити доволі цікаву «об’єднавчу історію». (Результат трохи скидається на ту форму, якої набула екранізація «Смажених зелених помідорів».) Власне, все в об’єднавчій історії Пола — його життя в будинку для старих «Сосни Джорджії» — вийшло таким, як я й хотів. Зокрема, мені дуже сподобалось, як у свідомості Пола переплелися особистості санітара Долана й Персі Ветмора. Я цього не планував, то не був якийсь мій задум; як і все найкраще в художній літературі, цей сюжет просто прийшов перевальцем і сів на своє місце.
Насамперед я хочу подякувати Ральфові Вічінанці — за ідею «серійного трилера»; а також усім своїм друзям-видавцям у «Viking Penguin» і «Signet» за те, що взялися за це, хоч спочатку й були налякані до смерті (усі письменники ж несповна розуму, і видавці, звичайно, про це знали). Ще хочу подякувати Марші Дефіліппо, яка розшифрувала цілий стенографічний блокнот з моїми карлючками й ніколи не нарікала. Ну… нечасто нарікала.
Та найбільша подяка належить моїй дружині Табіті, яка прочитала цю історію і сказала, що їй сподобалось. Я гадаю, майже всі письменники пишуть для якогось ідеального читача, і в мене такий читач — дружина. Ми рідко можемо дійти згоди, коли йдеться про те, що ми обоє пишемо (чорт, ми навіть скуповуючись у супермаркеті рідко можемо дійти згоди). Та коли вона каже, що книжка добра, то зазвичай так і є. Бо вона сувора, і якщо я махлюю чи зрізаю десь кути, вона завжди це бачить.
І тобі, Постійний читачу. Тобі теж дякую. Якщо в тебе будуть якісь ідеї щодо видання «Зеленої милі» окремим томом, будь ласка, дай мені знати.
Стівен Кінг
28 квітня 1996 року
Нью-Йорк