Вода, павутина
- Автор: Гашич Нада
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Книги-XXI
- ISBN: 978-617-614-113-6
- Переводчик: Наталья Хороз
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Вода, павутина». Краткое содержание книги:
Непогана була та гусениця, про яку вона мені читала. Коли читала? Здається, вчора. Ніяк не можу визначити час. Світло, мені заважає світло, не знаю, коли день, а коли ніч. Гусениця О'кей, хоча для неї було би краще, якби вона їла капусту і мовчала. Стала би метеликом, а це прикольно. Про це я знаю з «Нешенел джеографік», а коли вчителька про це розповідала, я нічого не запам'ятав. Чогось я не дуже люблю метеликів. Але це інша історія. А в цій казці виявилося, що гусениці, які крали і жерли капусту, скінчили краще. Прекрасно собі стали метеликами, а вона стала гармонікою. Можна собі уявити, як це, коли тебе цілий день розтягають. Ла-ла-ла… Але знову ж таки, прикольно бути в місті, в луна-парку і на ярмарку. І ще хтось тебе страшенно любить. Я просто перестрашився, що мама почне мені читати щось про сукеночки і зірочки. Мелю бздури тільки тому, що ніяк не хочу зізнатися, що настрашився тої дурнуватої історії про гусеницю. Взагалі, я її добре знаю, ту казку: ще як я був малим, чув її сто разів і ніколи її не боявся. А зараз злякався і гусениці, і метелика, і гармоніки. Всього. Коли все зібрати докупи — те, чого я боюся, — виходить, що я не просто дурний Давид, але й абсолютно ненормальний Давид.
Ось і мій насуплений тато. Зараз буде «гладимо котика». А ні, спершу вони мусять трохи погиркатися.
Іду я за завісу розмірковувати, але не про гусениць, які грають і співають.
Борис Горак не затримався в Давида надовго. Лише строго сказав Катарині, що вимагатиме у заввідділенням навести лад у Давидовій палаті. Процесії перейшли будь-які межі, а це не храм Матері Божої Бистрицької, щоб приходили всі, кому заманеться.
Дамір трохи втомився і, не кажучи нічого Малій Пречистій, вибрався з натовпу, перейшов на світлофорі в місці, де вулиця Вуковарська входить у Тратинську, і дійшов до бетонного острівця з годинником.
Вони спинилися біля квітів, які оточували годинник.
Неподалік розташувався чоловік-оркестр. Чекав, доки в найближчій церкві закінчиться літургія зі співами, які транслювали через колонки, щоб люди, що юрмилися перед вхідними дверми, також могли брати участь у літургії, як і ті, хто продавав і купував на ринку.
Дамір відвернувся від чоловіка-оркестру і підняв руку. Показав на церкву. Рідко це робив.
— Це церква святого Йосифа.
— Знаю.
— Ну так. Звичайно, знаєш, все ж таки він… твій наречений.
— Ні, він був моїм чоловіком.
— Як був?
— Так. Був.
— І його церква тебе не цікавить?
— Ну, нехай він турбується про те, що йому належить. В мене свої клопоти.
Голос її звучав знервовано.
— Хіба ви… вгорі… не разом?
— Вгорі зустрічаються ті, хто належить до одного покоління, а не родини. Родичі зустрічаються в свята, як і тут. Багато хто дивується.
— А де це «вгорі»?
— Це так тільки кажуть. Людина не може собі уявити нічого поза своїми мірилами, тому так і кажуть: «Вгорі». Звичайно, не вгорі.
— А де?
Вона поглянула на нього пустотливо.
— Вгорі!
Він засміявся.
— В тебе не дуже добрі стосунки зі святим Йосифом?
— Зі святим Йосифом добрі. Але він не завжди був святим. Колись був моїм чоловіком. Йосиф. Чоловіки ніколи не бувають святими.
Вона махнула ручкою.
— Між чоловіками і жінками завжди є нез’ясовані речі. Краще тобі не знати.
Бачив, як вона опустила голівку і в такий спосіб припинила цю тему. Дамір хитався легенько, щоб не схвилювати її.
Щось почув. Не було нічого неприємного, і він заспокоївся. Чекав, доки звук повністю наблизиться. Наче хтось далеко-далеко співає.
Опустив голову низько, наскільки міг, і нашорошив вухо. Чи це вона співає? Ні, йому це не здалося. Дійсно співала.