Дияволи з "Веселого пекла"
- Автор: Самбук Ростислав Феодосьевич
- Серия: Скарби "Третього рейху" #1
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник "
- Жанр: Криминальные детективы
Электронная книга - «Дияволи з "Веселого пекла"». Краткое содержание книги:
Через двадцять років американському полковнику Грейту і колишньому гауптштурмфюреру СС Ангелю вдається натрапити на сліди захованих скарбів. Перед цим вони займалися таємною продажею дівчат у гареми Близького Сходу, та пошуки скарбів виявилися вигіднішим бізнесом.
В романі «досліджуються» біографії колишніх есесівців, показується, що і зараз вони не склали зброї, хоч і маскуються під добропорядних бюргерів, — йдуть на шантаж, обман, вбивства заради своїх підлих цілей.
— У нас часто зупиняються віденці, — відповіла хазяйка ухильно.
— Є вільні кімнати?
— Вам дві?
— Так.
— На жаль, лишилася тільки одна, але велика — вікнами на озеро.
— Скільки всього маєте покоїв?
— Дев'ять номерів — три подвійних.
— Багато туристів? Є іноземці?
Хазяйка зиркнула на Кноля пронизливо, та інспектор дивився простодушно.
— Іноземні туристи віддають перевагу знаменитим курортам, — мовила роздратовано, але одразу охолола, видно, добре володіла собою. Додала байдуже: — Машину можете поставити у дворі під навісом. Гарний у вас автомобіль… Віденські номери… — Поворушила губами, буцімто рахувала, раптом затнулась. Сіла, глянула спідлоба на Кноля, зиркнула скоса на Бонне. Повторила запитання: — Машина ваша?
— Рилом не вийшли! — пожартував інспектор. — Взяли напрокат…
— А-а… — полегшено зітхнула хазяйка, та дивилася насторожено.
— Бонне зрозумів, що вона добре пам'ятає двоколірний «крайслер» і впізнала номери. Але через кілька хвилин комісар вирішив, що помилився: хазяйка розмовляла з Кнолем приязно, секундне збентеження, яке пойняло її, коли побачила номери «крайслера», ще нічого не означало. Але ж цей спокій міг бути спритним маскуванням: якщо хазяйка запідозрила їх і знає, де Грейт і Ангель, вона може попередити Ангеля — і тоді всі їхні хитромудрощі нічого не варті. А коли все ж спробувати?..
Бонне пересів ближче до барменші і запитав напрямки:
— Нам призначив зустріч у «Чорному дрозді» один з моїх приятелів. Кілька днів тому він приїздив сюди на цьому ж «крайслері». Гляньте ще раз на машину — о таких небагато, помилитися важко.
— Як прізвище вашого приятеля? — запитала хазяйка, глянувши на Бонне пронизливо.
Комісар мовив ухильно:
— Іноді ми мусимо міняти прізвище… Він повинен чекати на мене тут. Слушніше, він з приятелем — американцем. Такий високий, дужий. А мій товариш — навпаки, середній на зріст, з рожевими щоками…
Хазяйка одказала байдуже:
— Я не бачила таких. Може, вони зупинились у селі.
— І ця машина вам не знайома? — кивнув Бонне» на «крайслер».
— Тепер розвелося стільки різних марок… — зітхнула хазяйка. — Але таку вперше бачу.
Бонне згадав, як вона затнулася, коли побачила номери «крайслера», і зрозумів, що збрехала.
— Ну що ж, — скрушно похитав головою, — можливо, вони затрималися. Почекаємо день-два… Чи не можна глянути на кімнату?
— Звичайно… — підвелася хазяйка.
Вона перша рушила до дверей і, не озираючись, вийшла в коридор, що закінчувався, сходами.
Бонне пішов за нею, та нараз зупинився, непомітно підморгнув інспекторові і мовив голосно:
— Я дожену вас. Забув у машині… — не доказавши, що саме забув, вислизнув у зал, похапцем пройшов до дверей і заступив дорогу молоденькій вродливій дівчині. Та з цікавістю зиркнула на Бонне. Видно, комісар справив непогане враження, бо усміхнулася, але враз опустила очі й почала перебирати край фартуха.
— Боже мій! — вигукнув Бонне з удаваним пафосом. — Якби я раніше знав, що в «Чорному дрозді» такі покоївки, ніколи б не обминав це благословенне місце! Як тебе звуть, дівчино?
Та ще раз блиснула очима.
— Розмарі.
Бонне зітхнув.
— І ім'я, і врода!.. Шкода, що такий пуп'яночок може зав'янути у цій норі.
— Влітку тут багато туристів, — заперечила дівчина, — і буває весело…
— У тебе сьогодні вільний вечір? — Погляди, які дівчина кидала на нього, підказали комісарові, що навряд чи варто церемонитись із нею.
Покоївка завагалась. Озирнулася на «крайслер», знов зиркнула на Бонне.
Комісар торжествував: весь час він чекав, чи не зацікавиться хтось машиною. Дівчина обійшла клумбу й зазирнула в «крайслер». Хазяйка готелю не могла бачити того — в цей час вона вже була в коридорі, і Бонне, вигадавши, що забув щось у «крайслері», поспішив до покоївки, аби розпитати її наодинці.
— Сьогодні до мене приїхали родичі… — почала дівчина непевно.
— Часом не в цьому «крайслері»?
— Звідки ви знаєте?
Бонне не дав їй отямитись:
— Пан Йоахім Вейзенфельс з другом? Які ж вони ваші родичі!
Дівчина не збентежилась:
— Хіба це має значення?
— Правда, — погодився Бонне. — Але справа в тому, що в цьому «крайслері» приїхали ми!
— З Едгаром?
«Едгар?.. Мабуть, так тепер звуть полковника…» — подумав комісар. На всяк випадок відповів невизначено:
— Він чекає на вас…
— Міг би давно приїхати, — надулася дівчина.
— Ти вже справді скучила за ним?
Дівчина грайливо опустила вії.