Дияволи з "Веселого пекла"
- Автор: Самбук Ростислав Феодосьевич
- Серия: Скарби "Третього рейху" #1
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник "
- Жанр: Криминальные детективы
Электронная книга - «Дияволи з "Веселого пекла"». Краткое содержание книги:
Через двадцять років американському полковнику Грейту і колишньому гауптштурмфюреру СС Ангелю вдається натрапити на сліди захованих скарбів. Перед цим вони займалися таємною продажею дівчат у гареми Близького Сходу, та пошуки скарбів виявилися вигіднішим бізнесом.
В романі «досліджуються» біографії колишніх есесівців, показується, що і зараз вони не склали зброї, хоч і маскуються під добропорядних бюргерів, — йдуть на шантаж, обман, вбивства заради своїх підлих цілей.
Чорний дрізд на вивісці червоного будинку співав свою нескінченну пісню, не звертаючи уваги ані на автомобілі, що викидали сморідний перегар на клумбу з дивними квітами, ні на транзисторну істерику, ні на захоплені вигуки туристів, які, дивлячись на село й екзотичне озеро, голосно ремствували на сучасну цивілізацію, що відірвала їх од природи…
Кноль зупинив «крайслера» мало не під самим цим вічноспіваючим дроздом, так, щоб автомобіль помітили з будинку, але щоб не розібрали, хто сидить у ньому. Вони з Бонне покурили хвилин п'ять, та ніхто з «Чорного дрозда» не вибіг до них, хоча відвідувачів там, певно, було не густо — перед готелем стояли лише два однакових «фольксвагени» та пошарпана мікролітражка чи то італійського, чи то французького походження.
— Ну про ж… — промимрив нарешті Бонне. — Рушили!
Він повільно вийшов із машини, постояв трохи, потягуючись і вдаючи, що вивчає навколишні пейзажі, пропустив Кноля вперед і зупинився на порозі «Чорного дрозда».
Невеличкий темнуватий і прохолодний зал був порожній — лише в далекому кутку перешіптувалася молода пара та біля вікна пускав дим у стелю вусатий червонолиций чоловік. За стойкою сиділа худа довготелеса, чимось схожа на оселедця жінка. Вона не осміхнулася новим відвідувачам, не відповіла на Кнолеве привітання, просто повернула до них голову і дивилась буцімто крізь них; у її погляді не було ані зацікавлення, ані ворожості; так дивляться на сусіду, якого зустрічають разів п'ять на день.
Кноль присів на високий стілець біля стойки й зажадав кухоль пива. Спрага не мучила Бонне, і він замовив віскі з льодом. Сів трохи збоку, аби бачити майданчик перед будинком і не випускати з поля зору барменшу.
Інспектор випив свій кухоль в кілька ковтків і попросив налити другий. Це сподобалося жінці. Бонне побачив на її безбарвному обличчі щось подібне до усмішки. Цю усмішку Кноль помітив теж і визнав за можливе розпочати розмову.
— Маєте гарне пиво, я давно не пив такого, навіть у віденських барах.
— Кажете, наче у Відні і справді було колись пристойне пиво… — не витримала хазяйка.
Тепер вона вже попала на гачок, і Кноль негайно скористався з цього.
— Пиво, котре виробляють на маленьких провінціальних заводиках, має особливий присмак. Не знаю, в чому тут справа — інша вода чи рецептура? — але воно завжди смакувало мені.
— Це пиво, — постукала хазяйка нігтем по кухлю, — варить одна й та ж людина вже майже п'ятдесят років. Тринадцятипроцентне — таке не часто трапляється і в баварських пивницях…
— Ви з Мюнхена? — Кноль міг би й не запитувати — барменшу давно вже виказав баварський акцент. Жінка не відповіла, зиркнувши підозріливо. І тоді Кноль, нещиро зітхнувши, кинув» пробний камінь: — Колись нас не розділяли кордони…
— Австрійці самі винні в цьому! — пожвавішала барменша. — На нас чекало велике майбутнє, і ви б мали свій кусень пирога, коли б… — безнадійно махнула рукою.
— Не можна всіх стригти під один гребінець!
— Усі тепер стали розумні! — відрізала барменша.
Інспектор сьорбнув пива.
— «Чорний дрізд» належить вам? — запитав по паузі.
— Еге ж, — хитнула головою.
— А то хто? — вказав на портрет огрядного мужчини над верхнім рядом пляшок.
— Чоловік.
— Живий?
— Коли б мій чоловік був живий, я не сиділа б тут…
— СС? — зацікавлено блиснув очима Кноль.
— Яке вам діло? — грубо обірвала його жінка. — Пийте своє пиво і…
— Не пхайте носа в чужі справи, — докінчив інспектор.
— Хоча б і так.
— Але ж я міг служити разом із ним…
— Під його рукою були тисячі й тисячі, — трохи пом'якшала жінка. — Групенфюрер!
— О-о! — аж свиснув Кноль. — Налийте ще.
— Це ваш «крайслер»? — запитала хазяйка, ставлячи кухоль.
— Непогана машина… — невизначено відповів Кноль. — Ви вже бачили такі?