Джек Лондон. Твори в 12 томах. Том 10
- Автор: Лондон Джек
- Серия: Твори у 12 томах #10
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Юрій Лісняк
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Джек Лондон. Твори в 12 томах. Том 10». Краткое содержание книги:
Джек Лондон рано почав самостійне трудове життя, яке було дуже важким. Школярем продавав ранішні і вечірні газети. Після закінчення початкової школи у віці чотирнадцяти років влаштувався на консервну фабрику робітником. Робота була дуже важкою і він пішов з фабрики. Був «піратом на устриць», ловив устриці в бухті Сан-Франциско, що було заборонено. У цей час вживав надмірну кількість алкоголю, як для свого віку. Його співробітники вважали, що якщо він не змінить спосіб життя, то помре за рік-два.
У 1893 році найнявся матросом на промислову шхуну, що відправлялася ловити котиків до берегів Японії і в Беринговому морі. Перше плавання дало Лондону багато яскравих вражень, які лягли потім в основу багатьох його морських розповідей і романів.
Перший нарис Лондона «Тайфун біля берегів Японії», за який він отримав першу премію однієї з газет Сан-Франциско, став початком його літературної кар'єри.
Потім були збірки розповідей: «Син Вовка» (Бостон, 1900), «Бог його батьків» (Чикаго, 1901), «Діти морозу» (Нью-Йорк, 1902), «Віра в людину» (Нью-Йорк, 1904), «Місячне лице» (Нью-Йорк, 1906), «Втрачене лице» (Нью-Йорк, 1910), а також романи «Дочка снігів» (1902) і «Морський вовк» (1904), що створили письменникові щонайширшу популярність. Варто зауважити, що перші збірки оповідань виявили найвищий рівень літературної майстерності Джека Лондона. Решта творів, які були написані після отримання широкого визнання, позначені трафаретністю, псевдохудожністю та не мали серед читачів великого успіху.
Джек Лондон помер у Каліфорнії 22 листопада 1916 р. в містечку Глен-Елен. Останні роки він страждав від ниркового захворювання і під час одного з нападів болю Джек Лондон прийняв занадто велику дозу снодійного.
Пілат презирливо всміхнувся. Таку саму посмішку я помітив на устах Міріам. А Пілатова дружина сиділа, мов нежива, ледве дихаючи, й широко розплющеними очима вдивлялась кудись у далечінь.
В розмову втрутився Амбівій:
— Каяфа твердить, — він тільки вчора казав мені це, — ніби той рибалка обіцяє привести на землю бога й створити тут, на землі, нове царство, яким керуватиме сам бог…
— А це означає кінець римському пануванню, — урвав його я.
— У такий спосіб Каяфа й Анна хочуть вплутати до цієї справи Рим, — пояснила Міріам. — Але це неправда. Це вони самі вигадали.
Пілат кивнув головою і запитав:
— Але ж, здається, у ваших давніх книгах є таке пророцтво? А первосвященики хочуть вкласти його в уста цьому рибалці.
Міріам погодилася, що справді є таке пророцтво, й зацитувала його. Я згадую про це, аби показати, як добре Пілат вивчив тих людей, де йому так важко було підтримувати лад.
— А я чула, — вела далі Міріам, — що Ісус пророкує кінець світу і початок царства божого, але не тут, а на небі.
— Мені про це доповідали, — мовив Пілат. — Це правда. Ісус визнає римські податки. Він каже, що Рим пануватиме, аж поки настане кінець світу й скінчиться всяка влада. Тепер я зрозумів, яку гру веде зі мною Анна.
— Деякі його послідовники навіть твердять, що він сам бог, — сказав Амбівій.
— Мені не доповідали, щоб він таке казав, — відповів на це Пілат.
— А чому б і ні? — втрутилася Пілатова дружина. — Чому б і ні? І раніше так бувало, що бог сходив па землю.
— Послухай-но, — сказав Пілат. — Мені повідомили, що після того чуда, коли він кількома хлібинами й рибинами нагодував силу людей, дурні галілеяни захотіли зробити його царем. І зробили б проти його волі, та він утік від них у гори. З цього видно, що він не божевільний. Він надто розумний, щоб узяти собі на плечі такий тягар.
— Але саме це наміряється вчинити Анна, щоб спіймати тебе, — сказала Міріам. — Вони кричать, що Ісус хоче стати цареад Юдеї, а це цорушить римський закон, і Рим муситиме сам покарати Ісуса.
Пілат знизав плечима.
— Цар жебраків, або краще — цар мрійників, ось він хто. Він не дурний. Він мрійник, але мріє не про земне царство. Нехай йому пощастить на тім світі, бо там Рим уже не владний.
— Він учить, що багатство — гріх, і це не подобається фарисеям, — знов утрутився Амбівій.
Пілат добродушно засміявся.
— Проте цей цар жебраків і його жебрацька братія не цураються власності,— мовив він. — Ось послухайте, недавно вони вибрали навіть скарбника, щоб беріг їхнє спільне майно. Його звуть Юда, і кажуть, ніби він обкрадав їхню касу.
— Але Ісус не крав? — занитала Пілатова дружина.
Ні,— відповів Пілат, — крав Юда, скарбник.
— А хто таких Йоан? — запитав я. — Він був причетний до заколоту в Тіберіаді, і Антіна стратив його.
— Це ще один проповідник, — пояснила Міріам, — родом з околиць Геброна. Він також химерував і довго жив у пустелі. Чи то він, чи його прибічники, казали, ніби він Ілля, воскреслий з мертвих. А Ілля — це один з наших давніх пророків.
— Хіба він також підбурював люд? — запитав я.
Пілат усміхнувся, хитнув головою і пояснив:
— Він посварився з Антіпою за Іродіаду. Йоан був мораліст і поплатився за це головою. Але то дуже довга історія. Ні, тут політики не було.
— Дехто також твердить, що Ісус — син Давида, — сказала Міріам. — Але це брехня. Ніхто в Назареті не вірить цьому. Адже там живе вся його рідня, рахуючи й заміжніх сестер, і всі їх знають. Вони звичайнісінькі прості собі люди.
— О, якби можна було так просто написати про це Тіберієві,— пробурмотів Пілат. — Тепер цей рибалка приїхав сюди, до Єрусалима, де повнісінько прочан, готових зняти бунт, а тут ще й Анна підливає олії у вогонь.
— І не вгомониться, поки не доможеться свого, — додала Міріам. — Він хоче тебе використати, і ти не відкрутишся.
— Як використати? — поцікавився Пілат.
— Хоче, щоб ти засудив цього рибалку до страти.
Пілат уперто похитав головою, а його дружина вигукнула:
— Ні, ні! Це була б ганебна несправедливість! Він не зробив нічого лихого! Він не зробив злочину проти Риму!
Вона благально подивилася на Пілата, що все ще хитав головою.
— Нехай вони самі рубають голови одні одним, як Антіпа, — пробурчав він. — Життя того рибалки нічого не важить, але я не хочу бути знаряддям їхніх темних справ. Якщо їм треба знищити його — вони знищать. Це їхній клопіт.