Пригоди Шерлока Холмса. Том IV

— Я до ваших послуг, Холмсе. Найближчі день-два в мене цілком вільні.

— Ваші звички анітрохи не покращали, Ватсоне. До них додалася ще одна — брехня. Увесь ваш вигляд свідчить про те, що ви — завантажений працею лікар, якого щогодини турбують хворі.

— Серед них нема жодного серйозно хворого. А хіба ви не можете заарештувати цього чолов’ягу?

— Звичайно, Ватсоне, можу. Через те він так нервується.

— То чому ж ви цього не зробите?

— Бо я не знаю, де діамант.

— Так! Біллі розповідав мені — пропав королівський діамант!

— Атож, великий жовтий камінь Мазаріні. Я наставив сіті, і риба вже спіймалася в них. Але я ще не одержав камінь. Навіщо мені заарештовувати їх? Світ, безперечно, стане кращим, коли їх запроторять за ґрати. Але в мене інша мета. Мені потрібен камінь.

— То оцей граф Сільвіус — одна з ваших рибок?

— Так, і до того ж — акула. Кусюча акула. Інший — Сем Мертон, боксер. Сем — непоганий хлопець, але граф користається з його послуг. Сем — не акула. Він — великий дурний лобатий пічкур. Але він усе одно тріпочеться в моїх сітях.

— А де цей граф Сільвіус?

— Сьогодні я цілий ранок провів у нього під носом. Ви бачили мене в ролі старої леді, Ватсоне. Але краще, ніж тепер, у мене ніколи не виходило. Він навіть підняв мою парасольку й подав мені. «Прошу, мадам», — сказав він тоді. Він наполовину італієць, і вміє бути по-південному люб’язним, коли має настрій; але коли граф не в гуморі, це справжнісінький диявол. Життя, Ватсоне, сповнене найдивовижніших речей.

— Але ж це могло скінчитися трагічно.

— Так, справді могло. Я йшов за ним до майстерні старого Штраубензее на Майнорис. Штраубензее зробив для нього духову рушницю — як я розумію, це гарненька штучка, й зараз вона, напевно, стримить з отого вікна навпроти. Ви вже бачили ляльку? Так, Біллі показував її вам. Щомиті цю чудову голову може прошити куля. Що сталося, Біллі?

З карткою на таці до кімнати увійшов хлопчина. Холмс поглянув на картку, його брови піднялись, на вустах з’явилася усмішка:

— Ось і він власною персоною. Такого я не сподівався. Коваль клепле, поки тепле, Ватсоне! Він здатен на все. Ви, мабуть, чули про його славу мисливця на хижих звірів. Якщо він засуне до своєї мисливської торбини й мене, це буде переможним завершенням його блискучої спортивної кар’єри. Але він, звичайно, відчув, що я ось-ось накину на нього аркан.

— Покличте поліцію.

— Так я, мабуть, і зроблю. Тільки не зараз. Погляньте-но нишком, Ватсоне, чи немає кого на вулиці?

Ватсон обережно відсунув краєчок штори:

— Так, біля дверей стоїть якийсь здоровило.

— То це Сем Мертон. Вірний, проте не надто кмітливий Сем. Де цей джентльмен, Біллі?

— В передпокої, сер.

— Коли я подзвоню, приведіть його сюди.

— Так, сер.

— Якщо мене в кімнаті не буде, все одно приведіть його.