Пригоди Шерлока Холмса. Том IV
- Автор: Конан Дойл Артур
- Серия: Пригоди Шерлока Холмса #4
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- ISBN: 978-966-01-0451-8
- Переводчик: Волидимир Олександрович Панченко
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Пригоди Шерлока Холмса. Том IV». Краткое содержание книги:
Цей том — останній із чотиритомного видання, до якого увійшли в українському перекладі усі твори англійського класика про Шерлока Холмса.
Полковника Емсворта в кабінеті не було, проте на Ральфів поклик він хутко з’явився перед нами. Спершу ми почули в коридорі важкі кроки. Потім двері відчинились, і до кімнати вбіг розлючений старий чоловік із скуйовдженою бородою і скривленим обличчям. У руці він тримав наші візитні картки, які тут-таки подер на клапті, кинув на підлогу й почав топтати ногами.
— Хіба я не казав вам, клятий нишпорко, щоб ви не пхали сюди свого носа? Я більше не хочу бачити вашої бісової пики! Якщо ви знову з’явитесь тут без мого дозволу, я застрелю вас, сер! Далебі, застрелю! Те саме попередження, — обернувся він до мене, — стосується й вас, сер. Мені відома ваша підла професія, але застосовуйте свої так звані таланти десь-інде. Тут вам нема чого робити.
— Я нікуди звідси не піду, — рішуче відказав мій клієнт, — доки не почую з уст Ґодфрі, що він у безпеці.
Наш негостинний господар подзвонив.
— Ральфе, — наказав він, — зателефонуйте до тутешньої поліції й попросіть інспектора прислати двох констеблів. Скажіть їм, що в мене вдома грабіжники.
— Постривайте, — мовив я. — Ви повинні зрозуміти, містере Додде, що полковник Емсворт чинить справедливо: ми не маємо права вдиратися до його будинку. Водночас він і сам мусить зрозуміти, що ви так дієте лише тому, що занепокоєні долею його сина. Я дозволю собі висловити сподівання, що зможу, безперечно, змінити його настрій, переговоривши з полковником десь із п’ять хвилин.
— Мене не так легко переконати, — відповів старий вояк. — Ральфе, робіть, що я вам наказав. Якого біса ви чекаєте? Телефонуйте до поліції!
— Аж ніяк, — заперечив я, ставши на дверях. — Поліційне втручання призведе до тієї самої катастрофи, якої ви так боїтеся. — Я дістав записник і написав на папірці лише одне слово. — Ось через що ми приїхали сюди, — пояснив я, подаючи цидулку полковникові Емсворту.
Деякий час він мовчки дивився на папірець, і лють на його обличчі поволі змінилась на подив.
— Звідки ви знаєте? — видихнув він, упавши в крісло.
— Я повинен був дізнатися. Знати все — це мій фах.
Він замислився, його величезна рука куйовдила кошлату бороду. Потім покірно підвівся.
— Що ж, коли ви бажаєте побачити Ґодфрі, то будь ласка. Я цього не хотів, але ви мене змушуєте. Ральфе, скажіть містерові Ґодфрі й містерові Кенту, що ми завітаємо до них через п’ять хвилин.
Коли п’ять хвилин минуло, ми пішли садовою стежкою й нарешті опинилися перед таємничим будиночком. Невисокий чоловік із борідкою стояв на дверях і приголомшено дивився на нас.
— Це так раптово, полковнику Емсворте, — мовив він. — Це зруйнує всі наші наміри.
— Нічим не можу зарадити, містере Кенте. Нас змусили. Чи можна побачити містера Ґодфрі?
— Так, він чекає на вас. — Чоловік обернувся й провів нас до великої скромної кімнати. Спиною до каміна там стояв якийсь чоловік, і мій клієнт, ледве помітивши його, кинувся вперед із простягнутою рукою.
— Ґодфрі, старий друзяко, це ти!
Але той знаком зупинив його.
— Не чіпай мене, Джімі. Не підходь. Так, так, дивись на мене як слід! Тепер я не дуже схожий на хвацького капрала Емсворта з ескадрону «Б», авжеж?
Справді, виглядав він дивно. Ще нещодавно це був гарний, засмаглий під африканським сонцем чоловік, а зараз його темну шкіру вкривали химерні, немов крейдяні, білі плями.
— Ось чому я не приймаю гостей, — зауважив він. — Тебе я радий бачити, Джімі, проте не можу цього сказати про твого друга. Він, мабуть, недаремно приїхав сюди, але навіщо — я не знаю.
— Я хотів переконатися, що з тобою все гаразд, Ґодфрі. Я бачив, як ти ввечері заглядав у моє вікно, й вирішив будь-що дізнатися, що тут у вас діється.
— Старий Ральф розповів мені, що ти тут, і я не зміг утриматись, щоб не поглянути на тебе. Я сподівався, що ти не помітиш мене, й кинувся до своєї криївки, коли ти підійшов до вікна.
— Але скажи, заради Бога, що з тобою сталося?