Незвичайні пригоди Марко Поло
- Автор: Мейнк Вилли
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Год: Дитвидав
- Переводчик: Юрий Дмитриевич Бедзик
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Незвичайні пригоди Марко Поло». Краткое содержание книги:
Цю цікаву книгу ми й пропонуємо увазі юних читачів.
— Хасан-бек! — гукнув у темінь Марко. — Ловіть вірьовку!
Ніхто не озвався.
— Ми хочемо звільнити вас… Хасан-бек!
— Він утратив свідомість. — Тяжка підозра з'явилась у Матео. Він по вірьовці спустився на дно ями і через кілька секунд піднявся нагору.
— Ми йому більше не потрібні… Хасан-бек… мертвий. Ходімо, Марко. Нам не можна гаяти жодної хвилини!
В темряві дерева здавались велетнями, а кущі — якимись скоцюрбленими, примарними істотами. Десь вили шакали. Чулося рикання лева. Далеке безкрає небо було всіяне міріадами блискучих цяток.
Матео й Марко пішли в ніч.
Через два дні після нападу Ніколо і Мафіо Поло їхали з двомастами татарських вояків і п'ятдесятьма джигітами по курній дорозі, що поволі піднімалася вгору. Перед ними в гарячому мареві тремтіли темні силуети гір. Обернувшись назад, можна було побачити темносинє море, його прохолодний подих освіжав вояків. В Ормуській долині визрівали хліба. Прогрітий сонцем морський вітер повівав над жовтим колоссям пшениці й проса.
Обличчя Ніколо Поло було сіре й змарніле. Він ніби скам'янів. В голові його з якоюсь невмолимою настирливістю невпинно, невгамовно кружляли думки: «Якщо його немає в живих, я винен… Їдьте! Швидше! і Швидше!.. Я повинен був залишити його в Венеції… Та підженіть же коней канчуками!.. Я винен!.. Швидше, швидше!.. Їдьте!»
Маленькі, присадкуваті татарські коні рвалися вперед. Вершники немов злилися з ними. Поруч з Ніколо, намагаючись приховати своє горе, їхав брат. Мовчанка пригнічувала його.
— Добре, що ми вклали свої гроші в бірюзу, — скачав він.
— Нещастя переслідує мене. Я повинен був залишити його в Венеції!
— Не кажи дурниць, Ніколо, — гаряче заперечив йому брат. — Хлопець живий. Для грабіжників найголовніше викуп.
Розмова ніби вивела Ніколо з заціпеніння.
— Він потрапив у руки розбійникам, коли шукав отого клятого Матео.
Десь опівдні вони зробили короткий перепочинок. Караванна дорога вела прямо в гори.
Трохи посвіжішало. Тепер вершники посувалися швидше, ніж за денної спеки. Ніколо й Мафіо Поло дрімали в сідлах. Їх заколисувала одноманітність нічних картин — невиразні силуети дерев, кущів, гір; монотонний цокіт копит, брязкіт зброї. Вони разом з десятьма татарами їхали на чолі всієї колони. Раптом передні спинилися. Серед тиші пролунали застережливі вигуки. Татари приготувалися до бою. Нараз брати Поло почули гучний бас:
— Хай вам чорт, чудовиська! Хіба ви не бачите, що ми не розбійники!
І другий, молодий, дзвінкий голос:
— Де ваш ватажок? На наш караван напали грабіжники!
Ніколо Поло вдарив коня острогами і в супроводі Мафіо хутко виїхав наперед, йому все ще здавалося, що це якісь нічні видіння затуманюють його голову.
— Марко! — вигукнув він, ледве переводячи подих. — Та це ж мій син! Хіба ви не бачите?
Татари відпустили їх. Ніколо Поло скочив з коня і міцно обняв сина.
— Як ти потрапив сюди? — бурмотів він. Важких думок як і не було. Випустивши сина з обіймів, він навмисне суворо сказав: — А ось і дядько Мафіо. Він турбувався за тебе! Привітайся з ним!
Судорожно стискаючи повід, Ніколо Поло одвів убік свого коня. Щоб якось вгамувати глибоке хвилювання, він до болю зціпив зуби.
— Ось ми й знову з вами, — промовив Марко грубим голосом.
Він розумів стан свого батька. Адже в нього самого серце в цю мить було сповнене такими почуттями, які важко було передати. До радості домішувався сум, на очах виступали сльози.
Поки Мафіо вітався з небожем, Ніколо підступив до капітана Матео.
— Дякую вам, Матео! Дякую! Ви врятували Марко!
Матео зніяковіло відмахнувся.
— Ви помиляєтесь. Навпаки, це Марко витягнув мене з смердючої дірки. Я ніколи цього не забуду. Клянуся вам, Ніколо Поло, що цього я ніколи в житті не забуду!
Ніколо недовірливо дивився на нього. Тимчасом татари почали виявляти нетерпіння. Вони хотіли знати, де ховаються розбійники. Татарський князь з Ормуса, розгніваний новим нападом на караван, наказав ватажкам двох сотень за всяку ціну розшукати розбійників. Напади караунасців завдавали відчутної шкоди торгівлі між Багдадом і Ормусом.
Татари вирішили докладно розпитати про все Марка й Матео в найближчій долині, де вони мали зробити привал. Скоро там уже горіло багаття, і Марко розповідав, яких пригод довелося їм зазнати за останні дні.
Коли Ніколо Поло дізнався про смерть Хасан-бека, він опустив додолу очі.
— Ми ставилися до нього несправедливо. Він був мужньою людиною, — мовив він. — Поранений, скинутий на землю, він все ще одбивався від розбійників.