Незвичайні пригоди Марко Поло

— Отак би й зразу, — вдоволено промовив він. — Що ж, тоді давай проведемо військову нараду. Як поставиться до цього твій батько? І Мафіо Поло?

— Батько не погодиться. Дядька я, можливо, умовлю.

— Тоді ми зробимо це несподівано для них, — задумливо мовив Матео.

Наступного ранку Матео й Марко подалися на базар, де продавали рабів. Ашіма, як і напередодні, сиділа на землі, бліда, з запалими щоками і мерзлякувато куталася в лахміття. Повітря було чисте й м'яке, листя на деревах починало жовтіти.

Работорговець сидів з невдоволеним виглядом, прихилившись спиною до стіни. Побачивши Матео, він швидко схопився на ноги.

— Встань! — зашипів він на дівчину. — Я тебе заб'ю до смерті! — І в ту ж мить низько вклонився. — Вітаю вас, вельможні панове! Ви тільки гляньте, як вона посміхається, оця маленька Ашіма. Вона вас одразу впізнала. Сто двадцять дукатів, панове. Сміховинна ціна.

Матео не звертав уваги на його слова.

— Це та дівчина, — сказав він.

Марко дивився на худеньку, закутану в ганчірки постать і намагався приховати розчарування.

— Та посміхнися ж, — зашепотів до дівчини торговець, підштовхуючи її в бік. Ашіма спробувала посміхнутись.

— То оце вона? — спитав Марко.

— А ти сподівався зустріти красуню? — спитав Матео. — Тоді б її не було на цьому нещасному базарі.

Марко подивився на очі дівчини. Дивні очі, що гарячково поблискують. Як нагадують вони очі Джіаніни!

— Ну що, надумався? — нетерпляче спитав його Матео. І мовив до дівчини: — Не бійся, донечко!

Ашіма глянула на велетня. З обличчя дівчини, що жалібно посміхалася, зник зацькований вираз. Справді, чого їй тепер боятись? Хто зважиться скривдити її в присутності цього могутнього чоловіка? В її очах загорілась несмілива прихильність до Матео.

Марко поторгувався з хазяїном і, нарешті, відрахував йому сто дукатів.

— Її звати Ашіма, — сказав торговець. — Іди, моя маленька. Ох, як мені важко розлучатися з нею! — його обличчя набрало сумного виразу.

Ашіма, немов уві сні, йшла поруч з чужинцями. Люди спинялися, дивилися їм услід і похитували головами: таке жебраченя в лахмітті — і між багатими панами?

— Хотів би я знати, що скажуть брати Поло, — пробурмотів Матео, гамуючи в грудях якесь неприємне почуття.

Марко теж побоювався.

Вони купили для Ашіми нове вбрання, повели її в лазню і лише після цього повернулися в караван-сарай. Дівчина покірно ходила за ними. Ніхто не гримав на неї, ніхто не бив її. Вона ніяк не могла збагнути, що трапилося: чи це сон, чи дійсність. Слуга приніс їй поїсти.

— Ну от, — сказав Матео з войовничим виглядом, — тепер поговоримо з ними! Ходімо, Марко! А ти, донечко, зачекай тут!

Коли Матео і Марко з'явились до Ніколо й Мафіо Поло, ті саме розмовляли про оснащення каравану.

— Добре, що ви прийшли, — сказав Мафіо.

«Зачекайте, — подумав Матео, — зараз заговорите інакше». Він зібрався з думками.

— Я купив дівчину, — сказав він. — Тепер нас п'ятеро.

Ніколо Поло вражено глянув на нього.