Фантастика Всесвіту. Випуск 4
- Автор: Зельцер Дэвид
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Фантастика Всесвіту. Випуск 4». Краткое содержание книги:
— Я — імператор! — проголосив Гаррісон. — Ви чуєте?! Я — імператор! Усі ви мусите коритися мені!
Він тупнув ногою, і студія знову затряслася.
— Навіть коли я стою тут, — продовжував він, — спотворений, знесилений, закутий, навіть і тоді я — найвеличніший державець із усіх, хто будь-коли правив оцим світом! А тепер дивіться усі, зараз я стану тим, ким мені належить бути!
Гаррісон роздер, наче мокрий цигарковий папір, реміння, котре здатне було витримати на розрив п’ять тисяч фунтів, — і скинув попруги свого нівелятора — залізно-ремінна конструкція гупнула об діл. Гаррісон просунув великі пальці у петлі висячого замка, який утримував наголівний нівелятор — штиби замка луснули, наче з картоплиння. Гаррісон розтрощив об стіну свої навушники й окуляри. Він зірвав свій гумовий ніс — і явився юнаком, здатним викликати святобливий захват у самого Тора — бога-громовержця.
— А тепер я виберу собі імператрицю, — промовив він, озираючи натовп, — перша ж дівчина, котра наважиться встати з колін, претендуватиме на мій трон і на звання моєї дружини!
Минула хвилина. І потім одна з балерин звелася на ноги, тріпочучи, наче вербичка. Гаррісон висмикнув психорадіонівелятор із її вуха, з дивовижною делікатністю звільнив її од фізичних нівеляторів. А потім скинув машкару з її лиця. Вона виявилася безмежно чарівливою.
— А тепер, — оголосив Гаррісон, — ми покажемо людям, що означає слово «танцювати». Музика! — наказав він.
Оркестранти знову посідали за свої пульти, й Гаррісон їх усіх позвільняв од нівеляторів.
— Грайте якнайкраще, — звелів він, — і я пороблю із вас баронів, герцогів та графів!
Заграла музика. Спочатку вона була цілком звичною — мізерною, фальшивою, убогою. Та Гаррісон повихоплював двох музик із їхніх сідал, і, розмахуючи ними, неначе диригентськими паличками, сам насвистів оркестрові ту мелодію, яку хотів чути. Тоді посадив їх на місця.
Музика заграла знову і значно краще. Гаррісон і його імператриця хвилину прислухалися до неї, слухали зачудовано, так, немов настроювали биття своїх сердець у лад мелодії.
Потім звелися навшпиньки. Гаррісон поклав свої могутні долоні на тонкий дівочий стан, і їй здалося, що вона — невагома.
І раптом феєрверк радості й гармонії підхопив їх і переніс у надзоряні світи… Вони порушували не тільки закони правопорядку, але також і закони гравітації й руху фізичних тіл. Вони запаморочливо кружляли, крутилися, вирували, звивалися, зринали, оберталися та іскрилися. Вони вистрибували, наче олені у місячнім сяйві. Стеля студії була за тридцять футів од підлоги, і кожен стрибок підносив їх аж до неї. Усвідомлювалося їхнє прагнення торкнутися і її поцілунком. Вони поцілували її… Долаючи земне тяжіння своїм коханням, незайманістю почуттів, вони позавмирали під самісінькою стелею і довго, довго-довго цілувалися…
Саме тоді жінка на ймення Діана Мунглемперс — Генеральний Нівелятор США, з’явилася на порозі студії з двоствольною рушницею шістнадцятого калібру. Вона вистрілила двічі — імператор та імператриця померли раніше, ніж упали додолу. Діана Мунглемперс знову звела рушницю. Тепер, націляючись у музикантів. Вона оголосила, що ті мають десять секунд, щоб начепити свої нівелятори.
Саме тоді кінескоп телевізора Берджеронів перегорів. Гейзл обернулася до свого чоловіка спитати про причину. Але Джордж вийшов на кухню за пивом.
Джордж приніс пиво і почекав трохи, доки черговий сигнал психорадіонівелятора не струсонув його.
А потім він знову сів.
— Ох, — сказала вона.
А він спитав:
— Що таке?
— Я… вже забула, — сказала вона. — Щось таке сумне по телевізору…
— А що саме?
— У мене в голові все перекрутилося…
— Забудь про сумне, — порадив Джордж.
— Я завжди так і роблю… — мовила Гейзл.
— Розумниця моя маленька, — сказав Джордж і затремтів. Тому, що в голові йому без упину бухала рушниця.
— Любий… Щось мене нудить…
Жоржі Амаду[9]
ВЕЛИКА ПАСТКА
Роман
З португальської переклав Анатоль Перепадя[10]
9
Жоржі Амаду (нар. 1912 р.) — видатний бразильський письменник, що ввійшов у літературу на початку 30-х років і опублікував відтоді понад двадцять томів художньої прози — романів, повістей, оповідань та нарисів, белетризованих біографій. Бувши членом компартії, в окремих творах 40-50-х рр. віддав данину ідеологічно тенденційному «методові соціалістичного реалізму», але згодом повернувся до зображення історії та сучасного життя своєї країни засобами народної художньої творчості й невдовзі здобув популярність у цілому світі.
Досить широко відома творчість Амаду й в Україні. Починаючи від 1960 р., тут перекладено його романи та повісті «Червона прорість», «Габрієла», «Тереза Батіста прагне жити спокійно» («Всесвіт», 1974, № 5–7), «Капітани піску», «Дві смерті Кінкаса Водожаха», «Китель, сюртук, нічна сорочка» («Вс.», 1981, № 8), «Малий баїянець» («Вс.», 1985, № 7).
Пропонуємо увазі наших читачів ще один роман старійшини бразильської літератури, в якому письменник у властивій йому народно-оповідній манері, часто-густо забарвленій соковитим гумором, зображує живі картини зародження сучасної цивілізації в диких нетрях сельви, з любов’ю змальовує образи простих людей з народу.
Перекладено за виданням: Jorge Amado. Tocaia Grande.
A Face Obscura. Publicacoes Europa-America [Portugal, 1984].
© А. О. Перепадя, 1995, переклад.
10
Перепадя Анатоль Олексійович (нар. 1935 р.) — перекладач з романських мов, член Спілки письменників України, лауреат французько-української премії імені Миколи Зерова 1993 року за кращий переклад з французької літератури. За останні роки у «Всесвіті» опубліковано його переклади романів Джузеппе Фави «Достойні громадяни», Альберто Моравіа «Увага до жінки», Джорджо Щербаненко «Приватна Венера», повістей Франсуа Моріака «Поцілунок прокаженому» і Леонардо Шаші «Будь-яким способом».