Велике плавання

О дванадцятій годині ночі ми, закутавшись у плащі і глибоко насунувши капелюха на очі, підіймались сходами до будинку мавра.

Нас зустрів низьким поклоном служник і ввів у величезну малоосвітлену залу, де запропонував нам почекати на господаря.

Мавр увійшов через кілька хвилин. Але в якому розкішному вбранні він був! Тонка шовкова сорочка огортала його стан; гаптований шовком плащ тягнувся по килиму, на шиї виблискували рубіни та алмази, також рубінами й алмазами був оздоблений золотий обруч, що підтримував його волосся.

Пан мій, адмірал, мимоволі шанобливо підвівся йому назустріч.

— Що ти хочеш дізнатися про свою долю, сину мій? — поважно звернувся до нього господар.

Я був здивований, почувши, як тремтів голос адмірала, коли він йому відповів.

— Мені передали, — сказав він, — що ти чудово складаєш гороскопи.

— Гороскоп необхідно складати у місяці, сприятливому для твоєї зірки. На нутрощах щойно заколотого теляти я прочитаю твоє майбутнє, але для цього потрібно вибрати відповідний час. Зараз, якщо ти бажаєш, я скажу тобі, які камені дадуть тобі щастя, які люди і звірі…

— Якщо ти назвеш мені кілька подій з мого минулого, — тихо промовив адмірал, — я довірюсь твоїм пророцтвам і виконаю твої поради.

— Майбутнє, минуле і сучасне однаково відкриті очам втаємниченого! — урочисто промовив господар. — Чи бажаєш ти, щоб я розповів тобі про твоє життя при цьому юнакові, який, безперечно, є для тебе чимось більшим, ніж звичайний служник.

Я здригнувся, чекаючи, що адмірал одразу заперечить слова мавра, але, на мій подив, пан, затримавши на мені замислений погляд, сказав:

— Авжеж, ми стільки зазнали разом, що, далебі, його можна вже вважати за щось більше, ніж простого служника. — І, стурбовано оглянувши напівтемну залу, стіни, покреслені таємничими написами, реторти і колби з синіми вогниками, що горіли під ними, запинаючись, спитав: — Чи дозволиш ти залишити при собі цього юнака, бо вже давно, замучений лютою подагрою, я потребую його допомоги?

Я бачив адмірала під час бурі, я спостерігав його, коли він розмовляв з вороже настроєними матросами, я слухав його, коли він спростовував брехню наклепників перед лицем його королівської величності, — спокійний вираз обличчя поступався місцем лише гніву чи презирству. А зараз я звернув увагу на його тремтячі руки і неспокійний погляд.

Безсумнівно, що, стоячи в цій величній і таємничій залі, пан мій, адмірал Моря-Океана, губернатор і віце-король Індії, наче дитина, залишена у темній кімнаті, зазнавав справжнього почуття страху.

— Залиши юнака при собі, якщо це тобі необхідно, — сказав мавр. — Ти хочеш знати події з свого минулого життя? — вів він далі, скидаючи коштовне укривало з високого предмета, що стояв у кутку на столику. — Поглянь-но сюди.