Велике плавання

Маленька босонога дівчинка відчинила двері на мій стукіт і ввела мене в прохолодну патіо[104].

Я підвівся з місця, побачивши благовидого діда з довгою бородою, що увійшов до патіо слідом за молоденькою служницею.

— Мир тобі, благородний старче, — сказав я, низько вклоняючись йому.

— І тобі мир, юначе, — відповів він, — якщо тільки ти прийшов з добрими намірами. Що шукаєш ти в будинку Альхісідека?

Поспіхом я виклав йому панове доручення.

— Ти помилився, юначе, — спохмурнівши, сказав мавр. — Альхісідек не займається чаклунськими науками і не складає гороскопів. Якщо тебе підіслала свята інквізиція, то ти помилився, якщо ж ти прийшов через незнання, то не марнуй часу.

Побачивши, що мені тут нема чого робити, я попрощався з мавром і пішов собі геть.

Заклопотано, схиливши голову, брів я вулицею. Невдача засмутила мене. Пан мій, адмірал, не любить, коли порушуються його плани. І зараз, замість поспішати з приготуваннями, він, без сумніву, вживе всіх заходів, аби довідатися про свою долю.

Несподівано чиясь тінь перетнула мені шлях, і я мало не зіткнувся з високим дідом у білому одязі. Жваві чорні очі зацікавлено дивились на мене з-під сивих брів.

Вибачившись, я хотів іти далі, але старий, поклавши мені руку на плече, сказав:

— Ось ти і не виконуєш своїх обіцянок, юначе. Людина, яку ти врятував од смерті, вже кілька місяців перебуває в Кадісі, а ти навіть не потурбувався про те, щоб її розшукати.

Вкрай здивований, я почув знайомий голос, але, оглядаючи старого, його білосніжне волосся і бороду, і темну, майже оливкову шкіру, я ніяк не міг пригадати, коли і де я його бачив.

— Ви, мабуть, помиляєтеся, пане, і вважаєте мене за когось іншого, — сказав я. — У Кадісі я перебуваю всього кілька днів і за цей час не мав нагоди вам якось послужитися.

— Двічі блаженний той, хто, зробивши добру справу, перший забуває про неї, — сказав незнайомець. — Але мене втішає те, що ти не можеш впізнати врятованого тобою Альбухаро. Це надає мені певності, що й шпиги інквізиції пройдуть повз мене.

Тут я пригадав, де чув цей голос.

— Пане Альбухаро! — вигукнув я, зачаровано вдивляючись у його обличчя. — Де ж ваша чудова чорна борода, біле обличчя і тонкі брови? Невже хвилювання і переслідування могли так вас зістарити за такий короткий час? І те, що я бачу вас у Кастілії, чи означає це, що вам пощастило добратись до Венеції і добитись заступництва, якого ви там шукали?..

— Людині, яку переслідують «пси господні», або інквізиція, дуже важко знайти заступництво, — прошепотів мавр. — І хоч у Венеції мені добули від папи охоронну грамоту, але я змушений був змінити ім'я. Маври знають багато таємних ліків, і мої друзі дали мені масті і рідини, які перетворили моє чорне волосся у сиве, а білу шкіру в оливкову.

— А ваша наречена, пане Альбухаро? — спитав я заклопотано. — Як наважились ви піддатись такому перетворенню, знаючи, що з нею ви зустрінетесь тут?

— Не турбуйся про мене, добрий друже мій, — сказав мавр, усміхаючись. — Даючи людині отруту, араб завжди має при собі протиотруту від неї, і мій лікар не зробив би мене старим, якби не знав, що зможе повернути мені молодість. Але як ти поживаєш, юначе, ти і твій великий адмірал? Чи не потребуєш ти чогось і чи не зможу я тобі послужитися?

— Дякую вам, пане мій, — відповів я. — Але я нічого не потребую.

Ми удвох рушили до адміралового палацу.

— А що ти шукав у цьому кварталі новонавернених? — спитав мене мавр.

Я розповів йому про те, як невдало виконав доручення адмірала.

— Я гадаю, що можу бути з тобою відвертим, — сказав мавр замислено. — Альхісідек, звичайно, міг би скласти гороскоп твого пана, але чи ти знаєш, скільки ворогів у бідних новонавернених? Як часто трапляється, що хто-небудь з християн, звернувшись до мавра, який знає таємничі науки, потім передає його в руки інквізиції лише з тією метою, щоб одержати десяту частку його майна! А чому тебе так бентежить доручення, яке не пощастило виконати?

Хвилюючись, я розповів йому, що пан мій, маючи палку уяву, кожного разу зупиняє свою увагу на різних речах: то йому подобається побороти опір архідиякона Фонсеки, то його захоплює думка про блискучий почт, а зараз, захопившись метою дізнатись про своє майбутнє, він не відступить, поки не досягне цього.

— А тим часом, — сказав я, — сорок чоловік чекають на нас на далекому острові. І кожний прогаяний день завдає їм зайвого горя.

Оскільки мавр співчутливо й уважно слухав мою оповідь, я вирішив поділитися з ним і своїм горем. Я розповів йому про розлуку з другом, про адміралову обіцянку повернутися на острів через чотири місяці і про те, як пошана і слава запаморочили адміралу голову і він забув про свою обіцянку.