Кримінальне право України. Загальна частина.
- Автор: Вереша Роман Вікторович
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Центр учбової літератури
- ISBN: 978-611-01-0312-1
- Жанр: право
Электронная книга - «Кримінальне право України. Загальна частина.». Краткое содержание книги:
Видання розраховане на студентів, аспірантів, викладачів, наукових працівників, а також на всіх, хто цікавиться питаннями кримінального права.
Таким чином, вина являє собою складне і багатоаспектне соціально-правове явище з різнобічними зв’язками і опосередкованостями. В юридичній літературі сутність, зміст і форми вини протягом багатьох років є предметом дискусій. Проблему вини в загальному вигляді можна визначити як проблему філософську, психологічну та етико-правову.
На законодавчому рівні визначено поняття вини, наведені ознаки, що характеризують її форми та види. Вина є обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони складу злочину. До факультативних ознак суб’єктивної сторони складу злочину належать мотив, мета та емоційний стан. В окремих випадках, на вирішення питань, пов’язаних зі встановленням суб’єктивної сторони впливає юридична та фактична помилка.
Подальша теоретична розробка питань вини в кримінальному праві набуває особливого значення у зв’язку із закріпленням в ч. 1 ст. 62 Конституції України і ч. 2 ст. 2 КК України принципу презумпції невинуватості, а у ст. 23 КК України вперше в історії вітчизняного кримінального права поняття вини.
Розділ XI СТАДІЇ ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНУ
§ 1. Поняття та види стадій вчинення злочину
Злочин визнається закінченим в одному випадку з моменту вчинення самого діяння, а в другому — за наявності від такого діяння шкідливих наслідків. Злочинні дії, спрямовані на досягнення шкідливих наслідків, нерідко мають певні види свого розвитку, так звану попередню діяльність. Для визначення розпочатої, але не закінченої злочинної діяльності, теорія кримінального права користується поняттям «стадії вчинення злочину», до яких відносить: готування до злочину, замах на злочин, закінчений злочин. Такий же зміст щодо стадій вчинення злочину має і ст. 13 КК, якою визначено дві стадії розвитку злочинної дії: закінчений злочин і незакінчений злочин. При цьому до незакінченого злочину віднесено два його види — готування до злочину[11] і замах на злочин.
Відповідальність за закінчений злочин настає безпосередньо за певною статтею Особливої частини КК, а за готування до злочину і за замах на злочин — відповідно, за ст. 14 і ст. 15 й за тією статтею Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за закінчений злочин. Інакше кажучи, кваліфікація незакінченого злочину щодо готування до злочину та замаху на злочин потребує посилання, відповідно, на ст. 14 або ст. 15 КК. Якщо, наприклад, злочинця було затримано під час, коли він намагався вчинити крадіжку майна, то такі дії мають кваліфікуватися як замах на вчинення крадіжки за ч. 1 ст. 15 і ч. 1 ст. 185 КК. Якщо ж злочинцеві вдалося заволодіти майном, то його дії кваліфікуватимуться лише за ч. 1 ст. 185 КК як закінчений злочин.
Стадії вчинення злочину — це певні етапи різних дій, спрямованих на вчинення певного злочину з різним обсягом реалізації умислу та різним ступенем суспільної небезпечності. Стадії вчинення злочину стосуються лише умисних злочинів і можуть мати місце лише за наявності прямого умислу.
Будь-який злочин пов’язаний із психологічним процесом мотивації, цілеспрямованості волевиявлення у певних діях. Такий процес характерний для кожної стадії умисного злочину, але не всі умисні злочини пов’язані з попередньою (готування до злочину чи замах на його вчинення) діяльністю. Умисне злочинне діяння вчиняється у ряді, випадків без будь-якої попередньої діяльності.
Розвиток умисного злочину від підготовчих дій до дій, за якими настає шкідливий наслідок, залежить від багатьох причин, пов’язаних як з небезпечністю злочину, що вчиняється, так і з намірами та метою злочинця.
Поняття «стадії вчинення злочину» не може бути застосовано щодо виявлення наміру вчинити злочин. Сам факт виявлення наміру (в словах або письмово) вчинити злочин, за загальновизнаним принципом «думки не караються», перебуває поза сферою кримінального закону. Відступ від цього принципу був би прямим порушенням конституційного прана громадян, яке закріплено в ст. 34 Конституції України: «Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань».
Кримінальний закон України визнає злочином лише протиправне, суспільно небезпечне діяння людини. Іншими словами, відповідальність можлива лише за умисел, який виявився у небезпечному діянні. Тому твердження, яке до останнього часу мало місце в літературі, про те, що виявлення умислу є початковою стадією вчинення злочину, не сприйнято ні сучасною теорією кримінального права, ні позитивним (чинним) кримінальним правом, воно є помилковим. Виявлення умислу не можна ототожнювати з погрозою вчинити злочин та закликами до вчинення злочину.
11
У деяких державах карним визнається лише замах на злочин і кінчений злочин (ст. 15 КК Італії; § 23 КК ФРН; ст. 125-5 КК Франції тощо).