Кримінальне право України. Загальна частина.
- Автор: Вереша Роман Вікторович
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Центр учбової літератури
- ISBN: 978-611-01-0312-1
- Жанр: право
Электронная книга - «Кримінальне право України. Загальна частина.». Краткое содержание книги:
Видання розраховане на студентів, аспірантів, викладачів, наукових працівників, а також на всіх, хто цікавиться питаннями кримінального права.
Безпомилкове встановлення мети вчинення злочину сприяє правильній кваліфікації діяння. Так, наприклад, удар ножем залежно від мети, з якою завдавався, може розглядатися і як замах на вбивство, і як умисне нанесення тяжких тілесних ушкоджень, і як хуліганство.
Емоційний стан — це певні психічні переживання, за наявності яких особа вчинює злочин. Як правило, емоційний стан особи характеризується підвищеним збудженням, в ньому домінують страх, ненависть, виклик громадській думці тощо. Кримінально-правове значення закон відводить лише стану сильного душевного хвилювання, так званому фізіологічному афекту, у стані якого вчиняється злочин. У таких випадках злочин вважається привілейованим.
Водночас такий афект, тобто сильне короткочасне емоційне збудження, що звужує можливості нормального функціонування інтелектуальної та вольової сфер психіки людини, але не затьмарює свідомість повністю (що характерно для так званого патологічного афекту), має бути таким, що раптово виник внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого. Вчинення злочину в стані сильного душевного хвилювання передбачено в ст. 116 КК України (умисне вбивство в стані сильного душевного хвилювання) і в ст. 123 КК України (умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання).
Вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого, є обставиною, яка пом’якшує покарання при вчиненні будь-якого злочину, де можлива вказана ситуація (п. 7 ч. 1 ст. 66 КК України).
Таким чином, мотив, мета та емоційний стан, будучи факультативними ознаками суб’єктивної сторони складу злочину, у певних випадках можуть:
— виступати як обов’язкові (конструктивні) ознаки;
— бути кваліфікуючими ознаками злочину;
— емоційний стан (афект) може виступати як привілейована ознака злочинів проти життя і здоров’я особи;.
— бути враховані судом як пом’якшуючі або обтяжуючі обставини при призначенні покарання у конкретній справі.
§ 7. Помилка та її кримінально-правове значення
Кримінальне право України ґрунтується на принципі відповідальності суб’єкта злочину лише за наявності вини. Однак на практиці зустрічаються випадки, коли особа, здійснюючи конкретний акт поведінки, помиляється в його фактичних ознаках (наприклад, в об’єкті, предметі, причинному зв’язку тощо) або неправильно оцінює його правову природу чи юридичні властивості. При оцінці злочинності або незлочинності такого акту поведінки необхідно враховувати помилку, яка традиційно іменується помилкою в кримінальному праві.
У кримінально-правовій літературі помилка визначається по-різному: 1) як неправильне уявлення особи стосовно фактичних і юридичних ознак вчиненого діяння; 2) як неправильне, неправильне уявлення особи про фактичні й юридичні ознаки або властивості вчиненого діяння та його наслідків; 3) як неправильна оцінка особою своєї поведінки; 4) як неправильне уявлення особи стосовно об’єктивних і суб’єктивних ознак суспільно небезпечного діяння, що характеризують це діяння як злочин; 5) як неправильне уявлення особи стосовно характеру і ступеню суспільної небезпечності вчиненого діяння і його кримінальної протиправності; 6) як неправильне (хибне) уявлення особи про юридичне значення та фактичний зміст свого діяння, його наслідків та інших обставин, що передбачені як обов’язкові ознаки у відповідному складі злочину.
За наявності термінологічних відмінностей ці визначення достатньо повно і в цілому правильно розкривають зміст помилки, при цьому найбільш вдалим є останнє із наведених визначень.
У чинному КК України відсутня загальна норма, що визначає помилку. Норми про помилку містяться в кримінальному законодавстві деяких зарубіжних країн[9]. Наприклад, найбільш коротко норма про помилку викладена в КК Франції: «Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка може довести, що вона в результаті помилки в праві, уникнути якої вона не могла, вважала, що може вчинити це діяння законно».
Закріплення в кримінальних кодексах зарубіжних країн статті про помилку, що регламентує умови, за наявності яких відповідальність виключається або має місце її пом’якшення, безумовно є позитивним моментом.
Наявність помилки може суттєво вплинути на кваліфікацію вчиненого діяння, оскільки вона безпосередньо впливає на зміст вини, по особливому визначаючи характер і зміст інтелектуальних та вольових процесів.
9
Наприклад, § 15.20 КК штату Нью-Йорк (США), § 304 КК штату Пенсільванія (США), розділ 9 КК Австралії, ст. 14 КК Республіки Болгарія, ст. 14 КК Іспанії, ст. 47–48 КК Республіки Корея, ст. 34–38 КК Республіки Сан-Марино, ст. 225, 233 КК Сирії, ст. 122-3 КК Франції, § 16, 17 КК ФРН, ч. 2, 3 ст. 38 КК Японії.