Хроніка війни. 2014—2020. Том 2. Від першого до другого «Мінська»
- Автор: Бура Дар’я, Красовицький Олександр
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9501-5
- Жанр: История
Электронная книга - «Хроніка війни. 2014—2020. Том 2. Від першого до другого «Мінська»». Краткое содержание книги:
Сухі інформаційні рядки зведень проілюстровані свідченнями безпосередніх учасників подій, процитованих з книг-хронік, що вийшли раніше у видавництві «Фоліо». Долучені спогади про загиблих українських вояків, що захищали нашу землю в перші дні, тижні, місяці й роки російсько-української війни, про новітніх героїв, хто заплатив найдорожчу ціну за спокій і добробут українців.
Ця книга — нагадування світовому суспільству про те, що російсько-українська війна триває, і не можна забувати про тих, хто зі зброєю в руках фактично захищає благополуччя Європи.
Другий том «Від першого до другого ‘‘Мінська’’» тритомника «Хроніка війни. 2014—2020» висвітлює події з вересня 2014 року до 20 лютого 2015 року.
Очевидно, що за самохідниками стежили і знали координати їхньої вогневої. В межах самого Очеретиного в січні 2015 року наша батарея двічі потрапляла під обстріл на марші. Один раз ми зупинилися на семафорі перед залізничним переїздом — і одразу ж почули глухі удари. Ми вже знали, що у разі неприцільного обстрілу колони найправильніший вихід — це скоріше покинути зону обстрілу.
Так ми і зробили. Ми не могли гаяти час, адже від нас залежали не тільки наші життя, але і життя захисників ДАПу.
Комбат зв’язався і доповів про інцидент командуванню і військовій розвідці. Їм начебто навіть вдалося встановити, що стріляли по нас із 80-го міномета на платформі трактора. Але знайти і затримати бойовиків не вдалося.
Наступного разу, проїжджаючи колоною повз занедбану виробничу будівлю на робочій околиці селища, ми помітили групу мужиків, які товклися біля паркану. Абсолютно нічим не примітні персонажі. У робах, заношених куртках, ватниках і спецівках. Але щойно наша колона пройшла повз них, двоє розступилися, а той, який стояв у центрі, дістав з-під одягу АКСУ і відкрив вогонь по колоні. Цієї ж миті в наш бік полетіли міни, мабуть, того ж таки мандрівного 80-мм міномета на тракторній платформі.
Задум бойовиків був простий і зрозумілий. Мінімальними силами зупинити рух колони і постаратися завдати максимальної шкоди. Російські диверсійні групи були дуже винахідливі.
І знову, за щасливим збігом обставин, ми успішно вийшли з-під вогню. Дивна річ, багато хто бачив цю групу бойовиків доволі близько, але точно описати не зміг ніхто.
Після цих випадків ми стали висуватися на вогневі позиції в різний час, здебільшого, затемна, і щоразу намагалися міняти маршрут. У середньому дорога займала хвилин сорок — сорок п’ять на 25—40 км, залежно від маршруту.
Але тільки не 18 січня 2015 року. Того дня ми мали зайняти вогневу за переїздом, не пізніше ніж о 7:00 бути готовими до відкриття вогню. Взяти посилений пайок мінімум на три доби, збільшений запас снарядів і зарядів. Ми їхали не просто на бойове чергування, а щоб зайняти ще одну вогневу позицію. І так само всі артилерійські підрозділи сектору. Командування стягує всю вогневу міць. Намічається щось особливе і значуще.
Уже давно нічого подібного не звучало і не відбувалося. Особливо після припинення режиму перемир’я відразу після Різдва 2015 року.
Восени 2014 року ми справлялися з бойовим завданням — вогневою підтримкою захисників ДАПу, загалом, у черговому режимі. Поступово був вироблений робочий графік, за яким ми виїжджали й одна батарея змінювала іншу на вогневій, підвозили бойовий комплект (бк) і навіть сходили в короткострокову відпустку додому, яку всі чомусь називали за АТОвською звичкою «ротацією».
Водночас ворог напролом ліз безпосередньо на головний подразник у нашому секторі — залишки колишнього Донецького аеропорту. Зазнавав великих втрат, відступав і знову ліз ще. Траплялися, звичайно, і позаштатні ситуації, коли російські війська були дуже близькі до того, щоб прорвати нашу лінію оборони або навіть захопити ДАП. Але загальна схема боїв практично залишалася незмінною. Ми відпрацьовували чергові з 38-ми планових цілей в околицях аеропорту, були готові завдати вогонь по позапланових, і самі поміняти свою вогневу. «Зробити перекат», як кажуть самі артилеристи. За короткий час перемир’я ми навіть встигли звикнути до ситуації, коли ми виїжджали на бойове чергування і жодного разу за добу не відкривали вогонь. Точно так само і противник не турбував тоді нас. Дуже незвичні були спочатку відчуття.
Усе почало різко змінюватися на початку січня 2015 року. Стало очевидним: ворог використовував режим припинення вогню не для налагодження миротворчого процесу, а для нарощування бойової потужності. Ми ж не змінювали тактику, працювали, як і раніше.
Це призводило до того, що ворог поступово закріплювався в аеропорту, знищував наші захисні рубежі і захоплював під свій контроль нові прилеглі території.