Хроніка війни. 2014—2020. Том 2. Від першого до другого «Мінська»
- Автор: Бура Дар’я, Красовицький Олександр
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9501-5
- Жанр: История
Электронная книга - «Хроніка війни. 2014—2020. Том 2. Від першого до другого «Мінська»». Краткое содержание книги:
Сухі інформаційні рядки зведень проілюстровані свідченнями безпосередніх учасників подій, процитованих з книг-хронік, що вийшли раніше у видавництві «Фоліо». Долучені спогади про загиблих українських вояків, що захищали нашу землю в перші дні, тижні, місяці й роки російсько-української війни, про новітніх героїв, хто заплатив найдорожчу ціну за спокій і добробут українців.
Ця книга — нагадування світовому суспільству про те, що російсько-українська війна триває, і не можна забувати про тих, хто зі зброєю в руках фактично захищає благополуччя Європи.
Другий том «Від першого до другого ‘‘Мінська’’» тритомника «Хроніка війни. 2014—2020» висвітлює події з вересня 2014 року до 20 лютого 2015 року.
Є багато розповідей про мародерство з обох сторін. Але буває по-різному. Одна жінка виходить на поріг свого сільського будинку, а у неї до килимка прикріплено 1000 грн. «Чому б це?» — подумала. Іде далі й не може стримати зойку — українські солдати викопали всю картоплю з городу. Начебто за нормальною ціною.
Один чоловік розповідав, як стояла в них Нацгвардія: «Прийшли, купили їжі... А ми з мужиками сидимо за пляшкою на вулиці за столом. Запросили присісти. Випили по чарці. Познайомилися. На запитання «А можна стрельнути з БТРа?», знайшли порозуміння: «Гаразд, давай 100 грн. і разок он туди бахни».
Після повернення додому, сконтактував із чоловіком, з яким потоваришував під час перебування у Луганській обласній лікарні. Після розмови з’явився мій пост у ФБ:
«Молодогвардійці», або Новий рік, він і в Луганську...
У школі читав «Молоду Гвардію». Після 5-го класу їздив до Канева в школу-музей Олега Кошового. У серпні 2014 року довелося побувати в Ровеньках у райлікарні. У тій самій, з підвалу якої Олега Кошового, Любу Шевцову й кількох інших «молодогвардійців» повезли на розстріл.
А вчора написав про розмову з Вітьком із Луганська.
«Дочка запросила додому всіх однокласників-старшокласників святкувати Новий рік. Справді, святковий стіл був біднуватий, але кожному по салатику – і вийшло ніби нормально. Зустріли. За московсько-луганським часом. Потім опівночі... Як тобі пояснити?.. Любу Шевцову з «Молодої Гвардії» пам’ятаєш, яка співала перед фашистами «Чому я не сокіл?..» Так-от уяви: два десятки молодих хлопців і дівчат у Луганську зустрічають Новий рік по-українськи: з рукою на серці і дружнім «Ще не вмерла Україна». Як згадую — і досі сльози на очах...»
Ті, хто вірить, що там лише «лугандони», цього не зрозуміють і не приймуть... Але допоки, зустрічаючи Новий рік, луганчани з рукою на серці співають гімн свого народу...
Вони ненавидять очільників держави, але... люблять Україну.
Луганчани. Вони тепер, як рідні.
Три місяці по тому. Черкаси. Площа Соборна. Паркую авто. Підходить вродлива дівчина років 20, обличчя позначене болем і печаллю. Навіть більше, це був біль і безвихідь у максимальних вимірах.
— Помогите, пожалуйста, — прозвучало незвично душевно й наболіло.
Бачу, що це не заробітки.
— Ти звідки?
— Из Луганска.
— !? Я також...
На обличчі зявляється жвавий інтерес. Пронизливий погляд за мить намагається прочитати мене: «Он здесь — и из Луганска?»
Не змушую її довго гадати:
— Сидів я там. У полоні.
— Извините, — і дівчина, беручи на себе (за визначенням) частину очевидно завданого мені болю, швидко, з природною грацією, різко повертається, щоб піти.
— Зачекай. Це ти вибач... Візьми, будь ласка... — зупиняю її добираючи прийнятний спосіб і вибачитися перед луганчанкою за все, і, хоч якось зазначивши своє розуміння й повагу до її статусу, трохи допомогти матеріально.
— Пробач, — єдине, що спадає на думку.
Скупа сльоза на її дівочому обличчі говорила багато...
Я соромився провести її навіть поглядом: ми всі потроху винні в тому, що роки чудової молодості, як її, так і тисяч інших луганчан-донеччан... обірвалися таким жорстким втручанням, ім’я якого — війна.
• Зведення новин
Протягом останніх трьох діб ситуація в зоні конфлікту на Донбасі серйозно ускладнилася.
Про це пише організатор групи «Інформаційний спротив», депутат Дмитро Тимчук у Фейсбук.
«Російсько-терористичні війська використовують т.зв. «перемир’я» для проведення організаційних заходів із метою підвищення боєздатності своїх формувань, проводяться заходи щодо відновлення техніки, яка раніше брала участь у боях, і озброєнь, а також щодо доукомплектування підрозділів особовим складом», — пише він.
• Попри заяви керівництва «ДНР» про те, що терористи «не допустять ротації українських військ в аеропорту в Донецьку» без контролю зі свого боку, українські війська здійснюють підвезення боєприпасів, продовольства, вивіз поранених і ротацію особового складу на позиціях у Донецьком аеропорту.
Про це пише Дмитро Тимчук у Фейсбук.
• За минулу добу у зоні проведення АТО загинув один військовий, 10 отримали поранення.
Про це повідомив речник АТО, полковник Андрій Лисенко.