Мистецтво і життя. Збірник

«Йому здавалося, що все тут потопає у півмороку. Створювалось враження якогось сірого тла, на якому лінії розпливалися, зникали, місцями знову виступали і знову стиралися… Назви творів змінювались, ішлося то про весну, то про південь, про кохання, про радощі життя. Але музика не змінювалася: вона лишалась одноманітно м’якою, блідою, притишеною, анемічною, в’ялою. У той час у Франції серед витончених аматорів була мода на шепіт у музиці». Відомі французькі критики приймали лише «чисту» музику, лишаючи решту черні. Отже, уся експресивна і дескриптивна музика була оголошена «не чистою».

«У кожному французі сидить Робесп’єр. Французу завжди потрібно когось або щось обезголовити в ім’я ідеалу чистоти».

У відповідь на обвинувальну промову Крістофа проти «ярмарку на площі» Олів’є захищає Францію: «Ти бачиш лише тіні і відблиски світла, але не бачиш внутрішнього світла нашої вікодавньої душі». Як можна дозволити собі чорнити такий народ, котрий от уже понад десять століть творить і діє, народ, який породив цілий світ за своїм образом і подобою, — він створив готичне мистецтво, він звеличив розум у класицизмі. Народ, який двадцять разів витримував випробування вогнем і лише загартовувався у них, народ, який, перемагаючи смерть, двадцять разів воскресав. «Усі твої співвітчизники, коли приїздять у Францію, не бачать нічого, крім паразитів, які підточують її, авантюристів від літератури, від політики, від фінансів, з їхніми постачальниками, клієнтами і повіями, і вони судять про Францію за цими негідниками, які пожирають її». Коли Ромен Роллан говорив «кращі з нас» про тих, хто зберігав повагу до мистецтва і до життя, ми, молоді люди його часу, думали про нього.