Мистецтво і життя. Збірник

Ромен Роллан не песиміст і не оптиміст. Він вважає, як і Готтфрід, що треба дорожити кожним днем, який займається, намагаючись примирити суперечливі нахили, властиві кожному з нас. Він відмовляється належати до будь-якої партії, яка б вона не була. Його роль — боротися з жорстокістю і ненавистю серед друзів, як і серед ворогів. Ким же він хоче бути? Моралістом у широкому розумінні слова, тобто не просто людиною, яка повчає кого-небудь, майстром загострених максим, а письменником, який виховує душі, примушує їх побачити все, що є в них прекрасного. А в який спосіб? Шляхом спілкування з природою, з мистецтвом, з прекрасним.

Ось чому, незважаючи на моду, я лишаюсь прихильником Ромена Роллана. У кращих своїх творах він великий. Він добре розуміє, що мистецтво «вливається» у природу. Музика, живопис, книги — необхідні засоби, щоб внести у світовий хаос гармонію, доступну людині.

1937 року, проживши двадцять шість років у Швейцарії, Ромен Роллан купив будинок у Франції, у Везеле, через який проходили хрестові походи, місце цілком гідне цього хрестоносця. Тільки-но він влаштувався на новому місці і почав працювати над «Робесп’єром», як була складена Мюнхенська угода[190]. У вересні 1939 року він звернувся до Даладьє[191], щоб висловити свою прихильність до табору союзників. І через те, що справа, яку він захищає, така само важлива, як бій під Вальмі[192], він віддає їй всього себе. Молодим людям він радив не впадати у відчай в разі поразки. «Випробування лише оздоровить міцне плем’я. І я бачу, як з глибини поразки постає зміцніла і помолоділа Франція — варто лише їй цього зажадати. Я вірю у майбутнє моєї батьківщини і всього світу. І я прощаюся з молоддю, і в серці моєму панує мир, хоча навкруги війна, і дух мій спокійний, хоч земля навколо здригається. Я, як Кандід, повертаюся у свій сад. У свій нічим не огороджений сад».