![Загибель Уранії [второе издание] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/3/0/3/0/5/zagibel-uranii-vtoroe-izdanie-download.jpg)
Загибель Уранії [второе издание]
- Автор: Дашкиев Николай Александрович
- Год: 1968
- Язык: украинский
- Год: Видавництво дитячої літератури «Веселка»
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Загибель Уранії [второе издание]». Краткое содержание книги:
Видавництво дитячої літератури «Веселка»
Київ 1968
Але конструктори подбали не тільки про захист від метеоритної небезпеки. Припускаючи й можливість нападу, вони створили справді неприступну фортецю.
Що можна заподіяти штучному супутникові, коли його могутнє озброєння автоматично знищує усякий предмет, який наближається без радіосигналу «Я — свій»? Що можна заподіяти «Зорі Кейз-Ола», коли кожен з її ста двадцяти секторів становить собою цілком самостійний вузол оборони, здатний зберігати боєздатність навіть після втрати всіх інших? І що можна зробити взагалі, коли після завершення робіт у бойових секторах не лишиться людей, а їхнє місце посядуть електронно-обчислювальні машини, чутливі тільки до наказів Кейз-Олового радіоцентру з Пірейї?
Як шкодувала Тессі Торн, що не погодилась тоді, аби Люстіг полетів на «Зорю»! Він зумів би відшукати вразливе місце штучного супутника!
І все-таки Тессі не занепадала духом. Тут, у фортеці Кейз-Ола, вона шукала однодумців, які змогли б стати спільниками у боротьбі.
Лише одиниці одверто заявляли, що прагнуть війни, знищення Союзу Комуністичних Держав. Всі інші — навіть ті, що ненавиділи комуністів, — хотіли миру. Отут, на штучному супутникові, де, незважаючи на всі застережні заходи, смерть стояла у кожного за плечима, зовсім по-іншому сприймалися проблеми, що їх на Пірейї можна було розглядати з олімпійським спокоєм стороннього спостерігача. Одного разу Тессі побачила це навіч.
Молодий красень, командир сектора БМ, хтиво поглядаючи на принадну наречену нового шеф-інженера, патякав про мужність і патріотизм, про готовність загинути в боротьбі проти варварів-комуністів. Тессі бачила, що він просто задавака, пуцьверінок, що видає себе за орла. Тому дратувала його навмисне, гаряче захищаючи свої пацифістські переконання. І ось у ту мить, коли кандидат у герої досяг найвищого пафосу в своєму монолозі, несподівано завищала сирена, а слідом пролунав неймовірної сили вибух.
Командир сектора кинувся до Тессі, грубо шпурнув її в отвір аварійного боксу і швидко зачинив герметичні двері.
На мить стало тихо. Потім почав наростати огидний тонкий свист. Він вріза́вся у вуха, стискав серце тривожним передчуттям.
— Вдягайтесь, міс Тессі! Швидше! З камери виходить повітря.
Галантний поклонник похапливо натягав на себе скафандр. Він навіть забув, що гостя не вміє поводитися з цим одягом. Тессі з горем-бідою дала собі раду.
Коли обоє вдягнулись, командир сектора натис на важіль. З гуркотом відчинились важенні двері — повітря відкинуло їх, як аркушик паперу, і ринуло в простір через два отвори, що їх пробив у стінах командирської рубки метеорит.
Може, нечітко реагували захисні пристрої чи після обстрілу гармат та кулеметів од метеорита лишився випадково якийсь уламок і пронизав обидві подвійні стіни та шар захисного матеріалу між ними. Як і раніше, сяяли сховані під товстим склом електричні лампи. Як і раніше, мерехтіли циферблати електронно-обчислювальних пристроїв. Але в приміщенні вже панував холод, віяло пусткою.
Пишні квіти, що мали дуже прозове призначення — поновлювати запас кисню, — стояли зморщені, зжовклі. Вони ще трохи куріли: то міжпланетний вакуум висисав з них рештки вологи. Пташка в клітці над ними — індикатор, який своєю смертю мав попереджати про неполадки з постачанням повітря та про надмірну потужність космічних променів, — лежала нерухомо. Тессі простягла до неї руку. Негнучкі пальці пластмасової рукавички не мали чутливості. Хрупнули й одпали випростані крильця. Здавалось, що вони з тонісінької криги.
Тессі глянула на свого супутника. Він теж дивився на пташку.
— Скажіть, ви тепер погоджуєтесь зо мною? — тихо запитала Тессі.
Він здригнувся, почувши її голос у навушниках скафандра. І так само тихо відповів:
— Погоджуюсь.
Уже коли автоматичні прилади ліквідували пошкодження і рубку заповнило холодне чисте повітря, Тессі сказала:
— Коли вам дадуть наказ убивати, пригадайте оцю пташку!
Він уже оговтався і відповів звичним компліментом:
— Я пам'ятатиму її завжди, бо не забуду вас.
Так, більшість з персоналу «Зорі Кейз-Ола» не хотіла війни. Але, посилаючись на присягу, співбесідники заявляли, що будуть змушені виконати який завгодно наказ.