Загибель Уранії [второе издание]

Ніч. Величезний кабінет, наповнений зеленкуватою пітьмою. Масивний стіл, освітлений схованими під абажуром лампами. За столом сидить підстаркувата людина у м'якому сірому комбінезоні і щось неквапливо пише старомодною простенькою ручкою, ціна якій — дві стальні монетки.

На аркуш чудового паперу лягають рівнісінькі акуратні рядки. Старий, певне, любить порядок у всьому: перед тим як написати нову фразу, він вмочує перо у велику бронзову чорнильницю, старанно зчищає зайве чорнило і тільки тоді виводить красиві, чіткі літери.

На сторінці виструнчились довгі рядки цифр… Може це вчений, що підсумовує результати багаторічної праці, аби не занести з собою в могилу розкриті ним таємниці природи?.. Але чому ж тоді він поряд багатозначних чисел ставить: «дайлерів», «штук» та заглядає щоразу в товстелезний «Економічний довідник»?.. А, то це, мабуть, один із тих стареньких промисловців, що досягли успіху десь наприкінці Доатомної ери і ще чіпляються за її техніку й звички, як за архаїчні смокінги та штани-дудочки.

Скрипить, скрипить перо старомодної ручки, ціна якій — дві стальні монетки. Старий раз у раз замислюється, втоплюючи погляд у куток, і тоді його очі стають мрійними, а губи шепочуть: «Так, так! Це буде добре!..» Скромна вечеря на столі незаймана, два яєчка, сухарик та склянка молока. Поруч стоїть підстаркуватий служник і нетерплячим кахиканням нагадує, що вже час перепочити.

Певно, старого всі люблять і поважають. Он бач, як побожно стежить лакей за кожним рухом пера!.. А ось до кабінету вбігла юна красуня. Це, мабуть, дочка, а може, й онука. Вона жартівливо однімає в нього ручку, куйовдить ріденьке попелясте волосся:

— Ну, досить! Ви, певне, втомились?

Яка ідилія!.. Старенький промисловець-консерватор. Старомодна ручка. Юна красуня — онука чи дочка…

Ні, хоч зовні все здається саме так.

«Старенький промисловець» — Кейз-Ол. Він ніколи не був консерватором. Ще двадцять років тому, коли тільки відкрили ланцюгову реакцію поділу уранового ядра, містер Кейз-Ол витратив на дослід понад п'ять мільярдів дайлерів — річний бюджет чималої країни! — і став монополістом атомної зброї. Під час Другої всепірейської війни і в повоєнні роки він створив десятки науково-дослідних закладів, які дали Монії і радіолокацію, і реактивну техніку, і електронно-обчислювальні машини, а самому Кейз-Олові — нечувані прибутки і становище наймогутнішої людини в капіталістичному світі.

«Старомодній ручці» немає ціни, бо нею підписано угоду про капітуляцію хрестовиків, що ознаменувала торжество Монії. А писав цією ручкою містер Кейз-Ол зараз тому, що боявся довірити свої думки навіть диктофонові. На великих аркушах чудового паперу він викладав той політико-економічний курс, якого мала дотримуватись Монія та її васальні держави з початком майбутньої війни…

В мозкові Айта відбивається кожна фраза, кожна цифра жахливої програми. Хто знає, чи пощастить зняти копію з написаного.

Таке саме бажання світиться і в очах Мей.

— Все папери й папери… — Вона згребла аркуші в купку. — Невже у вас немає радників, ясновельможний?!