Рент. Усна біографія Бастера Кейсі
- Автор: Паланик Чак
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-4243-9
- Переводчик: Вікторія Наріжна
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Рент. Усна біографія Бастера Кейсі». Краткое содержание книги:
Недді Нельсон: Хіба уряд не мав триста сраних разів упевнитися в тому, що Рент Кейсі не стане для нас героєм-мучеником? Хіба пригнічені люди не йдуть до церкви за розрадою? А там вони хіба не зустрічають інших людей? Хіба всі ваші найбільші революції не починалися з того, що люди бідкалися одне одному, співали пісень і заводилися так, що переходили до силових дій?
Хіба Руйнувальні Ночі не були нашою церквою, тим, що об’єднує людей? Як на піт-стопах, де ми разом скаржилися на життя? Хіба ми не були революцією, яка щоночі майже відбувалися… майже відбувалася… продовжувала майже відбуватися, — але замість того ми просто трощили одне одного. Якби з’явився хоч один лідер — Рент Кейсі чи хтось інший, — то хіба ціла армія нас, готових битися й помирати, не стала б непереможною?
Із польових нотаток Ґріна Тейлора Сіммза: Насправді наша жалоба — за тисячами автомобілів, повних готових перекусок, фліртування та словесної терапії. А також зв’язків, мрій, планів і навіть справжнього культурного обміну. Кожна ніч, починаючи з загибелі Рента, перетворилась на посмертний час Руйнувальних Ночей. На розтин, але не Рента Кейсі, а субкультури, яка, на думку деяких найттаймерів, суттєво покращувала їхнє життя.
ЛіннКоффі: Усі вікна були підняті, тому оксамитова оббивка охопленого полум’ям «каддилака» майже не обгоріла. Згідно зі словами очевидців, автоматична коробка передач досі стояла на положенні «Drive», а фари досі були ввімкнені, хоч акумулятори давно вже залило. Ба більше, у зеленувато-блакитному салоні була річкова вода, одна синя джинсова сорочка, розшита квітами, одні сині джинси, розшиті плющем, пара високих кедів «Конверс», — ні волосинки від Бастера Кейсі.
До того ж, щоб відчинити машину, поліцейським довелось шукати відмичку «слім-джим». Адже всі двері були замкнені. А ключі при цьому все ще були в замку запалювання.
Преп. Кертіс Дін Філдз (☼ священих Міддлтонського християнського братства): Біблія каже нам, що це стається в одну мить. Вознесіння. Ось так я й сказав Чету й Айрін, коли зазирнув до них ненадовго. Повірте, ви не бачили настільки убитої горем пари.
Офіцер Ромі Майлз (ζ детектив у справах убивства): Саме тоді міністерство видало ордер на арешт Бастера Кейсі.
31 — Розрахунки
Айрін Кейсі (☼ Рентова мати): Я так розумію, старший із хлопців, Бейкон, пішов у шерифи просто для того, щоб приносити людям кепські новини. І от він підіймається сходами на наш ґанок — уранці, після того як сталася та аварія з Бастером, і гупає по сітці, поки Чет не підходить до дверей. Бейкон Карлайл, він говорить: «Мені прикро повідомляти вам про це, але ваш син, Бастер Ландру Кейсі, загинув в автомобільній катастрофі близько 11:43 минулої ночі». Він читає це з маленької білої картки, причому дивиться на картку, а не на нас. Потім, весь такий шанобливий, зісмикує з голови свого форменого капелюха, перевертає картку й читає зі звороту: «Мої вам найглибші співчуття в цю жалобну мить».
Ми-то цю частину вже бачили, поки він з першого боку читав. Чет питає: «Тіло вже знайшли?»
Бейкон знизує плечима, кнур тупоголовий. Він запихає білу карточку в свого капелюха, а сам капелюх знов натягає на свою довбешку.
Лью Террі (ζ управитель нерухомості): З’являється якийсь селюк у комбінезоні з нагрудником, дзвонить у дзвінок і витягає мене з ліжка серед білого дня. У цих дей-таймерів просто ніякої совісті. Каже, що не зійде з ґанку, й вимахує в мене перед носом конвертом, де в зворотній адресі вказано цей будинок, заявляючи, що він батько того хлопця, Кейсі. Значить, цей осьо батько приїхав сюди чортзна-звідки, щоб забрати манатки свого сина.
Само собою, я висловив йому співчуття. Поліція вже перетрусила всю квартиру, але вони не забороняли мені пускати родичів. Гумор у тому, що планування цього будинку не надто логічне. Щоби потрапити до помешкання того хлопця, ви маєте спуститися вниз аж до самого холу, тоді пройти п’ять сходів до другого поверху, а там піти по лоджії аж до самих дверей. Я про це нічого не сказав, але, поки я зазирнув до своєї квартири взяти запасний ключ, чувак уже зник.
Раз-два-три — і цей таточко вже знайшов дорогу до кімнати свого малого й зайшов досередини. Він залишив за собою слід із гною, який відпадав від його черевиків, — слід, що не плутає ні на крок. Начеб він сам тут жив, — але присягаюся, духу його в моїй будівлі ніколи не було. Він показує мені, що для того, щоб відчинити двері до квартири, просто підтягаєш угору ручку — завіси подаються, гвинти гойдаються, — і можеш відклацнути язичок.