Енеїда [Aeneis - uk]

186] Й цей ось вівтар для могутнього бога ми тут встановили 187] Не з забобону пустого, богів не шануючи давніх, — 188] Але тому, ти мій гостю троянський, що з скрути страшної 189] Ми врятувались, то й честь відновляємо здавна належну. 190] Передусім на цю скелю поглянь, що у зломах звисає, 191] Як там розкидано купи каміння, яка он самотня 192] Хижа гірська, як на порох розсипались скелі величні. 193] Тут-то простора печера була, що далеко тягнулась; 194] Жив у печері тій Как, ця страшна півлюдина потворна. 195] Не заглядав туди сонячний промінь, земля була тепла 196] Свіжою кров’ю і завжди висіли на грізних одвірках 197] Людські обличчя страшні, поблідлі в жахливому тлінні. 198] Батьком тієї потвори Вулкан був; вогнем його чорним[284] 199] Зяяв він з пащі своєї й тягар свого тіла ледь двигав. 200] Зрештою, сповнились наші бажання, настала хвилина, 201] Що принесла нам із божим приходом рятунок. Бо гордий 202] Тим, що триликого вбив Геріона і здер з нього зброю 203] Месник найбільший, Алкеїв онук, надійшов, переможець, 204] І величезні пригнав він воли; тут кругом по долині, 205] Понад рікою вони розійшлися. А Кака манила 206] Вдача злодійська і дика, щоб не залишати незнаним 207] Жодного злочину й підступу; отже, чотири найкращі 208] Ростом воли відганяє від стада, займаючи стільки ж 209] І ялівок найгарніших. Щоб ноги слідів не лишили, 210] Якби їх прямо загнав, — за хвости повтягав до печери. 211] Так обернувши слідів спрямування, сховав їх у темнім 212] Схові каміннім, і жодні ознаки, якби хто шукав їх, 213] Не завели б до печери. Як ситу із стійла худобу 214] Амфітріона нащадок вигонив і ладивсь в дорогу, 215] То на відході воли заревли, і всі гори й діброви 216] Жалібним ревом заповнили й стогоном, їх покидавши. 217] В відповідь їм і телиця одна у великій печері 218] Теж заревла з запертя і позбавила Кака надії. 219] Тут спалахнуло від болю Алкідове серце і жовчі 220] Чорної сповнилось в шалі; вхопив він у руки тяжезну 221] І сукувату дубину й на гору побіг піднебесну. 222] Вперше ми Кака тоді на власні побачили очі, 223] Як метушивсь він од страху, як швидше від самого Евра 224] Втік у печеру, бо той переляк окрилив йому ноги. 225] Там зачинився, й ланцюг розірвавши, звалив величезний 226] Камінь, який на ретязь залізний майстерно завісив 227] Батько, і засув засунув в одвірки і так укріпився. 228] От тірінтієць у шалі з’явився, і доступу вгору 229] Пильно шукає, і водить усюди очима, й зубами 230] Люто скрегоче. Й так тричі, палаючи гнівом, обходить 231] Верх Авентіну, і тричі даремно старається зрушить 232] Скельні пороги, і тричі з утоми в долині сідає. 233] Ззаду печери здіймалася там звідусюди урвиста 234] Скеля шпиляста із гострого каменю, дуже висока — 235] Звідки не глянеш, на гнізда для хижого птаства придатна. 236] Скелю цю — верх її— вліво, у напрямі річки, схилив він, 237] З правого боку підперши, — стрясає в найглибших основах, 238] Зрушує з місця її і помахом дужим штовхає, 239] Так, наче громом ударило, аж береги розступились 240] І перелякані хвилі потоку назад подалися. 241] І відчинилась печера, — Какові ті величезні 242] Царські чертоги, — і темні відкрилися там погребища. 243] Наче під натиском сили якої земля б розступилась 244] І відчинила підземні оселі й богам ненависне 245] Царство бліде[285], і глибоко зверху жахливу безодню 246] Видно було б, і духи під впущеним світлом тремтіли б. 247] Так несподівано світлом раптовим його захопивши 248] В скелі порожній, де наглухо замкнений дико ревів він, 249] Стрілами ззовні Алкід нападає і зброю всіляку 250] Мече — й дерева, й каміння, неначе ті кола млинові. 251] Той же тим часом, — бо з скрути тієї вже втечі немає, — 252] Хмарами дим видихає із пащі (аж дивно сказати), 253] Тьмою густою сповняє домівку, засліплює очі, 254] Темну, з вогнем перемішану, створює ніч у печері. 255] Врешті, не стерпів Алкеїв онук, — крізь вогонь перескочив 256] Він стрімголов, де дим найгустіше у хвилях здіймався, 257] Де в величезній чорній печері найбільш вирувало. 258] В темряві Кака вхопив він в обійми, хоч той іще дихав 259] Полум’ям марним, на нього наліг і так його стиснув, 260] Що аж полізли на лоб йому очі і в горлі засохло. 261] Двері виважує він, відкривається чорна домівка, — 262] І ялівки, сюди загнані, вийшли на світло, й відкрився 263] Небу грабіж безперечний. А він, ухопивши за ноги, 264] Трупа поганого витяг. І всі надивитись не можуть 265] І на обличчя, й на очі жахливі, й щетинням оброслі 266] Груди цього напівзвіра, й вогонь, що погас в його горлі. 267] Тож Геркулесу тоді з пошаною всі поклонились 268] І зберігають, на радощах, день той нащадки, і перший 269] Речник того був Потіцій, по нім дім Пінаріїв вийшов 270] Сторожем жертв Геркулесу. Вівтар цей він в лісі поставив, 271] [286]Ми його будемо звати Найбільший, і завжди найбільшим 272] Він для нас буде. Тому, юнаки, ви таку величезну 273] Славу шануйте і віттям вінчайте волосся; й правиці 274] З чашами вгору здійміть, і взивайте нам спільного бога, 275] [287]й щедро вино йому лийте». Промовив він це, і двобарвним 276] Віттям тополя йому Геркулесова чуб отінила; 277] Вплетене листя з волосся звисало, а чаша святая, 278] Повна вина, красувалась в правиці. На стіл узливання 279] В радості всі учиняють жертовне й богів закликають.