Антологія української фантастики XIX—ХХ ст.
- Автор: Винничук Юрий Павлович, Колектив авторів
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Литагент «Фолио»
- ISBN: 978-966-03-7082-1
- Жанр: Городское фэнтези
Электронная книга - «Антологія української фантастики XIX—ХХ ст.». Краткое содержание книги:
У цій книжці українську фантастичну прозу ХІX – ХХ сторіч представляють мало відомі твори Івана Барщевського, Михайла Чайковського, Івана Бороздни, Миколи Костомарова, Євгена Згарського, Наталі Кобринської, Івана Франка, Івана Липи, Гната Хоткевича та багатьох інших авторів.
Минали роки. Коли помер мій батько‚ мати в листах своїх почала скаржитися, що літа дають про себе знати, що вона не має більше сил займатися нашим маєтком‚ оскільки сестри мої‚ вийшовши заміж‚ покинули її‚ і тепер просила мене вийти у відставку і змінити її.
Я так і зробив: вийшов у відставку і приїхав у маєток. Матінка радила одружуватися: і я був не проти‚ але не бачив відповідного суб’єкта. Проживши півтора року в селі, я поїхав до Москви, не за справою, а швидше від неробства, як у ті часи було прийнято серед провінційних дворян‚ які на зиму з’їжджаються до Москви, не усвідомлюючи навіщо.
Узимку в 1850 – 51 роках я жив у Москві. Що там я робив? Бив байдики. Вранці зазвичай гуляв по Москві і знічев’я заходив то до церкви, то до якоїсь крамниці, то до цукерні. Одного разу зайшов до церкви Воскресіння‚ а після служби Божої‚ коли народ виходив з церкви‚ я раптом почув:
– Вертайтеся, Фаїно Осипівно!
Цього найдорожчого для мене імені я не чув з тих пір, як воно зіграло таку роль в мої юначі літа.
Я озирнувся і побачив пані, яка зверталася до панночки‚ що стояла біля лівого криласа з якоюсь старшою особою. Обидві рушили до виходу‚ і старша пані разюче нагадала мені пані Сентябрьову, понадто що була одягнена в шовкову сукню, яка визирала з-під напіврозстібнутого оксамитового синього хутра, точнісінько так‚ як тоді, коли я вперше побачив її з дочкою в нашому будинку. Панночка ж – не те‚ щоб нагадувала, не те‚ щоб скидалася, а була як дві краплі води – моя Фаїна, та сама Фаїна, яка була предметом моєї юнацької любові і так передчасно і дивно померла на моє велике горе. Різниця між тією і цією була тільки та, що колишня мала років тринадцять у той час, як я знав її, а ця на вигляд могла мати вісімнадцять, але, без сумніву, Фаїна колишня була б саме така, якщо б дожила до цього віку. І у цієї було таке ж, як у колишньої, біляве шовковисте волосся, такий же профіль обличчя, такі ж голубі, розумні очі, що світилися невимовною ангельською добротою.
– Ось я і повернулася! – промовила вона до пані, що її кликала, і в цей час випадково кинула погляд на мене.
Мені здалося, що неможливо визначити, до кого звернені були ті слова – до пані чи до мене. Тут згадалася розповідь батька про останні хвилини моєї незабутньої Фаїни, коли вона з останнім подихом вимовила: «Прощайте, поїду! Але я повернуся!»
«Ось вона і повернулася, до мене повернулася!» – подумалося. Таке безглуздя громадилось мені в голові: це вона, Фаїна, виконує свою обіцянку‚ вона вертається у цей світ, вертається саме до мене; адже вона казала, що нікого иншого так не любитиме, як мене! Якщо б я опинився раптом на місяці, то ледве чи був би здивований більше, ніж тепер, коли побачив кохану істоту, яка вже давно зійшла у могилу. Виходячи з церкви, вона ще раз озирнулася на мене, немов хотіла повторити: дивися ж, я вертаюся! Я навіть поривався підійти до неї і заговорити так, як заговорив би я з колишньою Фаїною, якщо б, не знаючи, що вона померла, несподівано зустрівся з нею, не бачачись багато років. Але здоровий глузд зупинив мене від вчинку, який би викликав щонайменше здивування. Все ж таки я був вибитий зі своєї звичайної колії. В сильній душевній тривозі я вийшов з церкви і рушив услід за паніями. Незабаром вони зупинилися біля одного будинку і увійшли до брами. Я запитав у швейцара:
– Що то за панії?
– Це Апрелєви, – відповів швейцар. – Вони мешкають у цьому будинку в четвертому нумері. Вони тепер говіють.
«Яке це все дивне! – подумав я. – Ті були Сентябрьови, а ці Апрелєви. Їхні прізвища схожі між собою: обидва від назви місяців».
Я не відважився ні з того ні з сього нав’язувати їм своє знайомство і подався додому. Весь день і всю ніч після того не давали мені спокою ця загадкова зустріч, цей дивний збіг, ця незбагненна схожість облич. Вранці наступного дня я знову пішов до церкви Воскресіння. Служба Божа тільки почалася. Дві панії увійшли до церкви і стали біля лівого криласа. Я не зводив очей з тієї, що називалася Фаїною, і ще більше переконувався у її дивовижній схожости з тією Фаїною, яка давно тліла в землі. Панії простояли годину і пішли, жодного разу не зиркнувши на мене. Це мені було прикро. Вернувшись додому, я став роздумувати: що маю робити – забути цю дивну зустріч чи шукати знайомства з ними.
Я зважився на перше. Минуло два дні, але дивне явище не покидало моїх думок, скажу більше: щось таємниче мовби штовхало мене вперед.
Я знову подався до церкви Воскресіння, але цього разу вже не побачив там загадкових паній, пройшов зо три рази повз їхній будинок, наважився було вже зайти до брами і шукати четвертого нумеру, але кумедність мого становища знову зупинила мене, і я повернувся додому.