Антологія української фантастики XIX—ХХ ст.
- Автор: Винничук Юрий Павлович, Колектив авторів
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Литагент «Фолио»
- ISBN: 978-966-03-7082-1
- Жанр: Городское фэнтези
Электронная книга - «Антологія української фантастики XIX—ХХ ст.». Краткое содержание книги:
У цій книжці українську фантастичну прозу ХІX – ХХ сторіч представляють мало відомі твори Івана Барщевського, Михайла Чайковського, Івана Бороздни, Миколи Костомарова, Євгена Згарського, Наталі Кобринської, Івана Франка, Івана Липи, Гната Хоткевича та багатьох інших авторів.
Але сталося це аж у червні. Мене знову забрали додому, і до нас у гості приїхали пани Сентябрьови. І ми знову кинулися по саду бігати і пустувати. І от‚ коли я біг великою доріжкою‚ раптом з бічної доріжки біжить мені напереріз Фаїна. Я схопив її за стан. Мені було невимовно приємно. Ми обидва сміялися. Я не витерпів і вимовив:
– Фаїночко! Мила! Як мені приємно бути разом з вами!
– І мені також, – сказала вона.
– Мені без вас було дуже нудно, – продовжував я.
– І мені без вас! – була відповідь.
– Я весь час тільки про вас одну думаю, – говорив я.
– І я про вас завше думаю, – сказала Фаїна.
– Я вас дуже люблю, Фаїночко! – сказав я.
– І я вас дуже люблю, – була відповідь.
Я цьомкнув її в щічку. Вона відбігла, погрозила мені пальчиком і з удаваним гніву промовила:
– Не смійте цього робити! Чуєте?
Я стояв, як спійманий на злочині‚ не знаючи, чи маю виправдовуватися. Раптом Фаїна підбігла до мене, цьомкнула мене в щоку і сказала:
– Ось вам за це!
А потім‚ сміючись‚ побігла. Я наздогнав її і, обійнявши ззаду, обсипав дощем поцілунків. Вона вже не погрожувала пальчиком, не бігла геть від мене, але повисла у мене на шиї і припала вустами до моїх вуст. Потім відступила і, наче чогось злякавшись, прислухалася і скрикнула:
– Ідуть! Тікаймо! Я вас піймаю!
Я побіг по доріжці‚ Фаїна бігла за мною. Раптом назустріч моя матінка і пані Сентябрьова. Мати Фаїни, на яку я вибіг, перейняла мене, зупинила і віддала своїй доньці, яка наздоганяла мене.
– Візьми свого полоненого, Фаїночко!
Подібних веселих пригод було більше‚ зрештою‚ навіть наші батьки стали помічати‚ що наші стосунки вже не настільки дитячі‚ як то б годилося для нашого віку. Ми також побували на гостині у Сентябрьових, у їхньому розлогому старовинному помісті, і тут ми теж гасали по всенькому будинку, по обійстю, в саду серед квітів і кущів, зближуючись усе дужче.
Закінчилися літні вакації. Відвезли мене в пансіон. Мені було на душі легко і весело. Я був упевнений, що Фаїна мене любить, і я внутрішньо був задоволений і гордився своїм щастям.
На зимові вакації мене не забирали додому‚ а після Паски я отримав від батька листа: «У наших добрих сусідів Сентябрьових сталося найжахливіше нещастя. Їхня чарівна, всіма обожнювана донечка Фаїна раптово померла 30 квітня».
Я завмер. В очах потемніло, в голові запаморочилося. Не в силах був я дочитати листа. Пролунав дзвінок: треба було йти до класу. І я пішов‚ і сидів там, нічого не бачачи перед собою, нічого не чуючи, і насилу стримувався, щоб не розлитися потоком сліз. Після уроків я побіг у сад і, сховавшись від товаришів‚ дочитав листа:
«Це сталося дивно, несподівано і незрозуміло. За два дні до своєї смерті була вона у нас разом зі своєю мамою, була весела і згадувала про тебе, випитуючи і дорікаючи нам‚ чому не послали за тобою ще перед Паскою. Від нас виїхала абсолютно здоровою. А 29 квітня їй стало погано‚ вона пролежала цілий день і ніч без пам’яті‚ а на зорі 30 квітня прокинулася і скрикнула: «Тату! Мамо!»‚ а коли ті наблизилися‚ Фаїна поглянула на них, підвела голову і вимовила: «Прощайте, поїду! Але я повернуся!» По цих словах голова її опала, і вона померла. Хвороба незрозуміла і смерть незрозуміла! Доктор теж зробив такий висновок: «Незрозуміло, рішуче незрозуміло!» Фаїну поховали біля церкви того села, де живуть Сентябрьови. Ми були на похороні. На батька і матір було страшно дивитися».
Та біда не ходить самотою‚ і за півтора року пані Сентябрьова теж померла‚ а незабаром і її чоловік.
Коли мені виповнилося шістнадцять років, мене віддали у військову службу. Якою б не була тяжкою для мене втрата Фаїни, але все зцілює час. Я втягнувся в службу і ось, як бачите, дослужився до майора. Батьки мої продовжували жити в своєму маєтку.