Твори у 12 томах. Том 06
- Автор: Лондон Джек
- Серия: Твори у 12 томах #6
- Год: 1970
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Юрій Лісняк
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Твори у 12 томах. Том 06». Краткое содержание книги:
Розміщено твори за датою їх друкування. Оповідання подаємо за збірками, в тому порядку, що прийнятий у перших виданнях цих збірок.
До шостого тому ввійшли роман «Мартін Іден» (Нью-Йорк, 1909), п’єса «Крадіжка» (Нью-Йорк, 1910) і статті: «Риси літературного розвитку» (опублікована в жовтні 1900 р. у журналі «Букмен»), «Про себе» (вміщена в англійському виданні збірки оповідань «Храм гордощів», без року), «Революція» та «Що означає для мене життя» (обидві із збірки статей «Революція», 1910).
Мартін знайшов сокиру аж на небі, серед самого Молочного Шляху чеків, накрохмалених сорочок та рукописів, і вирішив, повернувшись на землю, вбити Джо. Проте на землю він так і не повернувся. О другій годині ночі Марія, почувши крізь тонку перегородку його стогін, увійшла в кімнату і обложила його гарячими прасами, а на запалені очі поклала мокрого рушника.
Отже, Мартінові не довелося вранці йти шукати роботи. Він тільки надвечір перестав маячити і розпаленими очима обвів кімнату. Його доглядала Мері, восьмилітня дочка Маріїна. Побачивши, що він опритомнів, вона голосно скрикнула. Із кухні прибігла Марія. Вона поклала мозолясту руку йому на гарячий лоб і помацала пульс.
— Ви хочеш їсти? — спитала вона.
Мартін покрутив головою. Найменше йому хотілося їсти, і навіть не вірилося, що колись він міг відчувати голод.
— Я хворий, Маріє,— промовив тихо. — Що це зі мною? Ви не знаєте?
— Грип, — відповіла вона. — Ще два-три день — і псе добре. Поки що краще ви не бери їсти. А далі, скільки хочеш. Я думала, завтра вже можна.
Мартін не звик хворіти, тож коли Марія та її донька вийшли, він спробував підвестися і одягтися. В голові йому наморочилося, а очі так боліли, що годі було дивитися. Неймовірним зусиллям волі він змусив себе встати з ліжка, але тільки для того, щоб знепритомніти за столом. Через півгодини він якось дістався назад до ліжка і, заплющивши очі, спробував розібратися в своїх болісних відчуттях. Марія кілька разів заходила до нього покласти на голову свіжий компрес, а поза тим давала йому спокій, бувши досить розумна, щоб не турбувати його балачками. Це зворушило Мартіна, і, сповнений вдячності, він бурмотів сам до себе: «Маріє, ви матимете молочну ферму, обов’язково матимете».
Потім він згадав давно минулий вчорашній день. Здавалося, ціле життя пройшло від тієї хвилини, як він одержав листа з «Трансконтинентального місячника», відколи з усім давнішим життям покінчено і розгорнуто в житті нову сторінку. Він надміру натягнув тятиву, зужив на це всю силу, і ось лежить плазом. Якби він так не виголоднів, не схопив би й грипу. А тепер от організм не спромігся опертися хворобі. Ось до чого він себе довів.
— Яка мені з того користь, що я спишу цілу бібліотеку, коли за це мушу платить життям? — голосно запитав він, — Ні, це не для мене. Досить мені літератури! Моя доля — контора й рахівничі книжки, щомісячна платня і тихе сімейне щастя з Рут.
Два дні пізніше, з’ївши яйце з грінками й випивши чашку чаю, Мартін попросив принести йому пошту. Але очі в нього ще дуже боліли й читати було важко.
— Прочитайте мені, Маріє,— сказав він. — Великі довгі конверти не розпечатуйте. Кидайте їх під стіл. Читайте листи в маленьких конвертах.
— Не вмій, — відказала Марія. — От Тереза ходить школа, вона вмій.
Отож Тереза Сільва, дев’ятилітня дівчинка, розривала конверти і читала листи. Мартін неуважно слухав довгого листа від прокатного пункту, що вимагав сплати боргу за машинку, напружено думаючи, як і де знайти роботу. Але раптом стріпонувся.
«Ми пропонуємо вам сорок доларів за ваше оповідання, — по складах читала Тереза, — якщо ви дозволите зробити в ньому потрібні зміни…»
— Який це журнал? — скрикнув Мартін. — Дай-но сюди листа!
Тепер він і сам міг читати, забувши про біль в очах. Це «Біла миша» пропонувала йому сорок доларів за «Вир» — одне з його перших «страшних» оповідань. Він кілька разів перечитав листа. Редактор одверто казав йому, що ідею твору як слід не опрацьовано, але що вони купують цю річ з огляду на її оригінальність. Якщо він дозволить скоротити оповідання на третину, то, одержавши його відповідь, редакція одразу ж вишле чек на сорок доларів.
Мартін узяв перо й чорнило і написав редакторові, що той може скоротити оповідання навіть на три третини, аби тільки швидше вислали йому сорок доларів.
Тереза побігла вкидати листа до поштової скриньки, а він лежав і думав. Таки не брехня! «Біла миша» платить після прийняття рукопису. У «Вирі» три тисячі слів. Коли відкинути третину, лишиться дві тисячі. Сорок доларів — це якраз по два центи за слово. Виплата після схвалення, і по два центи за слово — газети писали правду. А він вважав «Білу мишу» третьорядним журналиськом. Тож-бо й є, що він зовсім не знався на журналах. Гадав, що «Трансконтинентальний» — це першої руки часопис, а там платять по центу за десять слів. «Білу ж мишу» мав за ніщо, а вона платить у двадцять разів більше, та ще й одразу після схвалення.