Груповий портрет з дамою. Втрачена честь Катріни Блум. Дбайлива облога. Ірландський щоденник
- Автор: Бёлль Генрих
- Год: 1989
- Язык: украинский
- ISBN: 5-308-00408-4
- Переводчик: Евгений Авксентьевич Попович
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Груповий портрет з дамою. Втрачена честь Катріни Блум. Дбайлива облога. Ірландський щоденник». Краткое содержание книги:
Обтяжений цією чотириповерховою проблемою, знервований, навіть роздратований, він попав із римської весни у вітчизняну зиму: сніг у Ніфельгаймі, слизькі вулиці, сердитий шофер таксі, що весь час хотів послати когось до газової камери, розстріляти, вбити чи принаймні набити, і — гірке розчарування! — невдача біля монастирської брами в Герзелені, де літня сестра, насуплена й неговірка, зустріла його незрозумілою відмовою: «Ми вже маємо журналістів по саму зав'язку!» А все-таки він знайшов якусь розраду: пройшовся стежкою навколо монастирського муру (загальна довжина близько півкілометра), помилувався краєвидом на Рейн, на сільську церкву (це в ній колись прислужували священикові ті хлопці, що так захоплювалися шкірою Маргрет). Тут жила Лені, тут поховано Гаруспіку, викопано, знов поховано, ще раз викопано, піддано кремації — і ніде, ніде жодної дірки в мурі! Лишилося тільки податися до сільського заїзду. Виявилося, що він зовсім не такий мирний, сонний і тихий, як на батьківщині Альфреда Бульгорста. Ні, тут стояв гамір, авт. зустріли недовірливими поглядами, в заїзді було повно нетутешніх типів, фах яких можна визначити з першого погляду: справді журналісти, що відповіли авт. глузливим хором, коли він біля прилавка спитав у господаря, чи є вільна кімната. «Кімната в Герзелені, та ще й сьогодні!—І ще глузливіше: — Може, навіть кімната з вікнами у монастирський сад, га?» І коли авт. наївно кивнув головою, знявся несамовитий регіт. Коли ж він знову впіймався на їхню удавану люб'язність і сказав, що неодмінно хоче дивитися в засніжений монастирський сад, модно вбране товариство, остаточно зарахувавши його до категорії дурнів, поласкавішало і — поки господар наливав і брав гроші, брав гроші й наливав — пояснило, в чім річ. Невже він не знає того, про що гуде весь світ? У монастирському саду відкрито гаряче джерело, біля якого взимку розквітає старий трояндовий кущ; сестри, посилаючись на те, що це їхня територія, власноручно обгородили місце з трояндами щитовим парканом; доступ до церковної дзвіниці закрито; до сусіднього університетського містечка (саме до того, де Б. Г. Т. віч-на-віч зустрічався з Гаруспікою! — Авт.) послано гінців з дорученням позичити у фірми, яка зносить старі будівлі, розсувну двадцятип'ятиметрову драбину, щоб можна було «заглянути в чернечу кухню». Тепер усі ті журналісти оточили авт., що й сам уже не знав, чи він справді наївний, а якщо наївний, то до якої міри,— кореспонденти «Юнайтед-прес інтернейшнл», «Дойче прессеагентур», агентства «Франс Прес», підійшов навіть представник АПН, що разом із представником Чеського агентства новин твердо намірився «зірвати машкару з обличчя клерикального фашизму і викрити виборчі махінації ХДС». «Знаєте,— частуючи авт. пивом, говорив представник АПН, загалом досить люб'язний чоловік,— в Італії, коли наближаються вибори, плачуть мадонни, а тепер у ФРН у монастирських садах течуть теплі джерела й ростуть троянди на тому місці, де поховані черниці, згвалтовані під час захоплення Східної Прусії, як нам намагаються втовкмачити. В кожному разі, запевняють, що все це мав якийсь зв'язок із комуністами, а що ж комуністи ще роблять з черницями, як не гвалтують їх?» Авт., поінформований краще, ніж більшість присутніх,— він лише п'ять годин тому на тлі римського краєвиду цілував черницю, що була яка завгодно, тільки не з пергаментною шкірою,— вирішив капітулювати й дочекатися газетних повідомлень. Тут не було ніякої надії дошукатися правди. Невже Лені дійсно якимось химерним способом приплутали до цієї story[26]? І невже Гаруспіка перетворилася в тепло? Виходячи з заїзду, авт. ще встиг почути, як один із журналістів глузливо завів пісню: «Троянда лист пустила...»
Другого ж таки дня у ранковому випуску тієї газети, яку авт. раз уже цитував, він знайшов «кінцеве повідомлення»: «Виявилося, що те дивне явище, яке тільки в східній пресі глузливо називали „Герзеленським термо-трояндовим чудом“, можна пояснити природними причинами. Як уже свідчить сама назва місцевості, в основі якої лежить давньогерманське слово „гейзір“, себто „гаряче джерело“ („Гейзіренгайм“, себто „Дім гарячих джерел“, міг пізніше обернутися на „Герзелен“, у Герзелені вже в четвертому сторіччі нашої ери були теплі джерела, через що у восьмому сторіччі там побудовано невеличкий королівський палац, який стояв, аж поки джерела не висохли. Сестри наголошують, як повідомила нас у спеціальному інтерв'ю ігуменя, сестра Сапієнція, що вони ніколи не вірили в чудо й не розпускали таких чуток. Це слово кинула, мабуть, одна колишня учениця, що мала досить далеке відношення до ліцею, який віддавна існував у Герзелені, а потім близько стояла до КПН, і вже згодом воно потрапило в газети. Насправді ж, як підтвердили й фахівці, сталося несподіване відродження теплих джерел, через що дійсно зацвіло кілька трояндових кущів. Немає ніякої, аніякісінької причини вбачати в цьому явищі дію надприродних сил, заявила тверезо, як і годиться сучасній, освіченій, не замкненій у своїх теологічних уявленнях черниці, сестра Сапієнція».
Авт., нітрохи не вагаючись, розповів Маргрет про термо-трояндове чудо та його підгрунтя (вона аж засяяла, в усе повірила й наполегливо радила йому не забувати про Клементину), навіть не побоявся дошкульних клинів Лотти Гойзер, яка, звичайно, заявила, що то все брехня, а самого авт. зарахувала до неприємної категорії «черничих лизунів» («і в буквальному, і в переносному розумінні цього слова» — Лотта), але не зважився повідомити Лені про дивні події в Герзеленському монастирі і бодай натякнути їй про наслідки своїх пошуків у Римі. Б. Г. Т., оскільки він, безперечно, шанував Рахель, теж мав право — так здавалося авт.— довідатись, яку дію ще й через двадцять сім років приписують її попелові. Тим часом відомі геологи, яких підтримали декілька їхніх колег з нафтової компанії, що безцеремонно використала випадок з трояндами для своєї реклами, авторитетними відгуками підтвердили «виключно природні причини» події в монастирі, і тільки частина східноєвропейської преси вперто дотримувалася версії про «виборчі махінації герзеленських реакційних сил», що «зазнали краху тільки завдяки невтомному тискові соціалістичних сил і тепер шукають підтримки в псевдонаукових кіл, які ревно служать капіталізмові. Цим самим буржуазна наука ще раз довела своє вміння маніпулювати фактами».
Цілком можливо, що авт. виявився в цьому випадку надто легкодухим; мабуть, йому треба було втрутитись, перелізти через мур, у крайньому разі, попросити лисого Б. Г. Т., щоб той його підсадив, треба було мобілізувати Лені чи хоча б зірвати для неї кілька троянд і віддати їй під дверима; либонь, то була б дуже гарна й доречна прикраса до її широко задуманої картини «Частина сітківки лівого ока діви Марії, на ім'я Рахель». Але саме тепер навалилося стільки подій і таких переплутаних, що в авт. не лишилося часу віддаватися своїй приватній тузі, яка тягла його до Рима. Його кликав обов'язок в особі Гервега Шіртенштайна, що заснував своєрідний комітет: «Лені в скруті — рятуйте Лені» і хотів зібрати по тривозі всіх людей, що могли б морально й фінансово підтримати Лені з огляду на дедалі більший гніт Гойзерів, а можливо, навіть удатися до якихось політичних заходів. Шіртенштайн сам подзвонив авт. Він був схвильований, але рішучий. Його трохи хрипкий голос, що раніше бринів у трубці тоненько, як фанера, набрав тепер металевого відтінку. Він попросив адреси всіх, «хто не байдужий до цієї незвичайної особи», дістав ті адреси і призначив на вечір засідання комітету, тож у авт. лишилося ще якраз стільки часу, щоб нарешті в ім'я об'єктивності і справедливості, в ім'я істини, а також щоб якомога уникнути чисто емоційного погляду на справу, а ще в ім'я свого кореспондентського обов'язку добутися у штаб-квартиру супротивника. Гойзери, бажаючи висловити й свій погляд на цю злощасну історію, а також, мабуть, побоюючись запланованих дій, зразу ж погодилися «відкласти навіть найтерміновіші справи». Нелегко було домовитись тільки про місце зустрічі. Вибір був такий: апартаменти старого Гойзера в змальованому раніше розкішному притулку для старих готельно-санаторного типу; канцелярія або квартира власника бюро спортивних парі Вернера; канцелярія або квартира «менеджера будівельного управління» (його власне визначення своєї посади.— Авт.) Курта Гойзера, а ще конференц-зала гойзерівського ТЗОВ ЗНД (Товариства з обмеженою відповідальністю, заснованою на довір'ї), де «ми спільно представлятимемо наші різні інтереси і вклади» (всі цитати з телефонних висловлювань Курта Гойзера).
26
Історії (англ.).